Очікувано, що зараз книги читаються ну дуже повільно. Особливо з моїм умінням підбирати акурат те, що викликає неоднозначні емоції і тригерить.
Зараз читаю «Інтернат» Жадана і настільки повільно продираюсь між рядків, настільки болісно, тривожно… Історія не просто актуальна і на часі, вона буквально має бути прочитана кожним. Найголовніше питання, яке майорить на фоні: чи можна в умовах війни вважати себе непричетним до того, що відбувається, лишатись "аполітичним" і "ні за кого". Можливо, для когось історія буде про щось інше, бо ж кожен з нас має свій досвіт та особливості світосприйняття, та для мене головний герой Паша – це буквально відлуння слова «вибір».
Але найдивовижніше в цій книзі – вміння автора писати так, що читати практично фізично боляче, але відірватись просто неможливо.

Дивно читати про війну та буквально бачити й чути її "у прямому ефірі". Щиро вважаю, що кожен, хто поїхав з країни, аби врятуватися чи врятувати сім'ю, дітей тощо, просто зобов'язані прочитати цей роман. Аби мирний пейзаж за вікном не вводив нікого в оману, бо жоден з нас не повинен забувати ні на мить – війна ще триває.

Зважаючи на ситуацію, дивно, що я так давно нічого нікуди не писала, окрім Інстаграму. Але там мені некомфортно. З одного боку необхідність робити фотографії, а з іншого – дуже різні люди, які читають мої пости.
Але мені важливо зараз фіксувати, що відбувається і які емоції викликає все, що навколо.
По-перше, мені страшно, що ми з партнером не витримаємо… не знаю, цієї невизначеності. Скільки ще буде війна? Рік? П'ять? Вісім? Не впевнена, що формат стосунків онлайн витримає такий довгий період. Причому період, який не має конкретних термінів і гарантій.
По-друге, мене вбивають думки, що з ним може щось трапитись. Ніби найстрашніший сон вийшов з-під контролю.
По-третє, мені реально складно. Фізична праця, життя з мамою, інша мова… Не відчуваю це місце "своїм". Мені здається, що це частково і через те, що партнер в іншій країні. За декілька тисяч кілометрів.
Мені так страшно…

Смешно что когда мы прощались на станции и он меня обнял, а я обняла в ответ, я сказала что мы так прощаемся словно навсегда.
И оказалась права, сама того не понимая.

Наверное, это женская такая вещь, когда тебе кажется, что он на каком-то мыслительном уровне должен понять, что нужно проявить к тебе внимание. Вот когда ты сама думаешь, что если сама его проявишь, то от себя какую-то часть потеряешь, если не получишь должной взаимности.

Чтож на новом месте работы абсолютно каждый со своим двойным дном… особенно админы и особенно старший врачебный состав.
Если ты чего то спросил, будь готов к сарказму и унижениям.
Если ты накосячил будь готов что поднимут на смех.
Если ты не прогнулся будь готов что тебя будут иломать. скорее зубы сотрут.
Просто учусь не пускать их ближе, просто держусь в стороне, не понимаю почему люди такие циничные пидоры.
Особенно те к кому ты с добром и открытой душой.
Чтож… получу опыт, да свалю, ещё не всё уроки пройдены, и я уверена что где-то мне будут рады.

Я сижу на работе и едва сдерживаю слёзы.
В субботу я гуляла с другом, который всеми способами давал понять что скоро эта дружба превратится во что-то другое. Мы общались год и этой весной он пропал, а затем появился в начале лета извиняясь. Я простила, потому что я видимо терпила.
Сегодня он написал что расстался с девушкой с которой встречался с прошлого июля!!! Я понятия не имела что он с кем-то в отношениях и более того, он жаловался что ему не хватает женской ласки. Расстался потому что он наврал что гулял один, а гулял он со мной. Я ей написала и оказалось что она не в курсе обо мне и вообще они не расстались…
В субботу он обнимал меня и пытался поцеловать. 😐
Я не в силах общаться с человеком который так мастерски притворяется. Заблокировала его везде, ей же сказала что между нами ничего не было и что он мне не нужен.
А теперь мне с таким камнем на сердце остаётся отработать 7,5 часов.

дуже дивно було вперше за стільки років не отримати поздоровлення з днем народження від дідуся.
він завжди дзвонив одним з найперших. бо завжди прокидався дуже рано.
і дуже боляче, що саме мій день народження став днем, який відміряє рівно півроку з того часу, як його не стало.

десь дуже глибоко в душі вся сім'я з полегшенням перекручує думку, що добре, що він не застав жахіття війни. і що ми мали змогу попрощатися спокійно і як він цього заслуговує. бо невідомо, чи витримав би він цю новину. або що б робили батьки з цією інформацією. чи змушували б їхати його з рідного дому, щоб бути подалі від загрози… можливо так. і перші дні, які й так обернулися у надто важкі і без того, були б ще важчими.
але є як є.

шкодую, що іноді була недостатньо гарною онукою для нього. що могла б робити й більше. і приїжджати частіше.
його хвороба й смерть застали нас настільки неочікувано, що навіть не було часу якось це все переварити, підготувати себе.
та чи можна взагалі до такого підготуватися…
тому знову - є як є.

залишається тільки згадувати все прекрасне, що пов'язане з ним, прокручувати в пам'яті спогади: ті літні вечори у нього в селі, купу ягід на кущах та деревах, полив овочів на городі, сімейні сніданки у дворі, мурчання котів, що сплять на даху під сонцем та звук радіо, що ніколи не затихав.
дякую за всі ці спогади.
дякую за тебе.

4 дня.

мой круг общения сузился до таких же книжных маньячил, как я.

вначале мне это казалось немного странным, но потом я приняла взрослое взвешенное решение и решила отъебаться от самой себя: ну хочется организму круглосуточно обсуждать истории, милости прошу.

Дурість. Мотивація «тупо на зло» виявилася дієвішою, ніж «заради себе».
Upd: хоча яка до біса різниця, якщо підсумок той самий.

В предрассветный час я говорю своему мертвому другу « Беги. Бежим со мной…» или это говорит мне он? Все сложнее отличить одно от другого.

Ma hoian ja armastan sind vaatamata.
Vaatamata su nõrkusele, argusele, ebakindlusele.
Ma hoian ja armastan ja hoian, vaatamata.
Ma hoian ja armastan sind. Ja pühin su pisaraid. Ja valu jagan pooleks.
Ma kuulan ja emban ja lasen sul olla. Lasen sul tunda kõik. Sa võid olla kõik.
Sa võid olla torm või päike, kastehein või hommikune udu. Sa võid heljuda tuules, lehtede sahinas, jäneste jäljedes. Sa. Oled. Kõik.
Ma lasen sul nutta, karjuda või raevutseda. Ja ma ütlen, et see on ilus. Ma aitan sul kiskuda maske. Rebida maha kõik mis on võlts. Ja ehitada uus, ethne, päris. Sina.
Ma hoian ja armastan sind vaatamata. Vaatamata.