Summer-breath.com
beelzebul
«ахуенно в бар сходили» - думаю я, сидя в 4 утра в карете скорой помощи.
вообще, этот вечер начинался замечательно. я, мои лучшие друзья, классное пиво, настолки и разговоры про лигу чемпионов. мы давно не сидели вместе в барах, поэтому я чувствовала приятную тяжесть в голове, когда мы шли по ночному городу до дома. бар, который недавно открылся в соседнем районе, держат болельщики ливерпуля, это погрузили меня и моего лучшего друга в разговоры о чемпионстве. и мы немного отстали о наших друзей, споря о последних матчах. потом дошли до дома, остановились покурить и закончить наш диалог. я помню, что очень пьяно и эмоционально рассказывала ребятам что-то про нагельсмана, а потом повернула голову и увидела, что мой друг завалился на перила, шлепнулся на асфальт и стал трястись. конечно, я подумала, что он прикалывается, но эти мысли быстро отошли на второй план. мы кинули сумки с продуктами, стали его поднимать и звонить в скорую. он быстро очнулся, я села рядом с ним на асфальт, попыталась привести его в чувства. пыталась погуглить симптомы сотрясения мозга. тупая ситуация. у него на щеке расцвёл ахуенный чёрный синяк, а из губы пошла кровь. ахуенно тупая ситуация.
скорая приехала очень быстро, но долго не могла въехать во двор. мы все это время сидели около подъезда на земле, пили воду и делали дыхательные упражнения. я шутила, пытаясь разрядить обстановку. потом его забрали в машину, мы сто лет стояли курили, решали кто поедет вместе с ним в больницу. в итоге, естественно, короткую палочку вытянули я и мой лучший друг. и вот мы. пьяные. в машине скорой помощи. мне завтра в 9 утра на пары, ему на работу, но мы едем в больницу, пытаемся не ржать от ужаса и сюра этого вечера. но как-то не выходит.
вы были когда-нибудь в государственной больнице в 4 утра? зрелище печальное. сонные санитары, обшарпанные стены, полумрак. но мы все ещё были пьяные, все трое, поэтому нам было больше угарно. мы были самые модные в приемном покое. и самые пьяные тоже. когда из конца темного и страшного коридора выехал дед с бабушкой, которая походила на рыбу-каплю, на инвалидном кресле - я сначала испугалась, а потом впала в неконтролируемый истерический смех. короче, в больнице мы провели где-то часа 3. моего друга с синяком водили по кабинетам, а потом он звонил нам и просил найти его, потому что не мог вспомнить дорогу назад в этом ебаном лабиринте. автомат с шоколадками - единственный способ поесть - не принимал, естественно, банковские карты. у меня были 50 рублей бумажкой и 50 рублей монетами. поэтому мы могли выбрать только две позиции. я бы не сказала, что там было из чего выбирать - пара шоколадок, бутылка воды и CD диск. с диска мы дико выпали. я подумала, что было бы очень угарно сейчас последние деньги потратить именно на него, но пить реально хотелось. потом оказалось, что автомат не принимает монетки. и мы остались вообще без возможности съесть хотя что-нибудь. гуляли по больнице, ждали хирурга. меня очень рассмешило, что в отделении кардиологии на подоконнике стоит миллион икон. еще я видела добрых больничных котов. но когда мы начали трезветь, а время начало клониться к 6 утра - приколы пропали. мы просто иногда курили и сидели в приёмной, ожидая появления женщины, которая сделает моему другу КТ. я даже пошла ругаться в регистратуру и орала на какую-то лаборантку, чтобы нас уже наконец приняли. короче приключение - пиздец. отпустили нас ближе к 7 утра, когда солнце уже полностью встало. естественно, я не поехала ни в какой универ.
я рада, что мои друзья не драматизируют события. когда мы ехали назад из больницы - обсуждали какое это потом будет смешное воспоминание. и как повезло, что мой друг не упал лицом в асфальт, а то он бы точно разбил себе нос.
друзья, берегите своё здоровье. не пейте пиво на голодный желудок, спите хорошо, не курите много электронок, а если вам очень тревожно и кажется, что вы сейчас упадёте в обморок - падайте, по возможности, на травку.
2
Esfir
Довго не могла наважитися писати такі особисті тексти українською, бо на даний момент думаю російською, і мені здавалося, що саме російською зможу більш повно описати свої думки. Можливо і так, але в мені потроху накоплюється русофобія, а російська мова починає дратувати. Не знаю що буду робити з російськомовними друзями, хлопцем, людьми на роботі. Буду лише сподіватись, що на все потрібен свій час.

Ще доволі кумедно, що автозаміна української мови ще трохи дурна, не звикла до мене і моїх помилок.

Я могла б написати щось про те, що мені вже 24. Чи щось про свою вимушену еміграцію (яка доречі вже закінчуються), чи про те як у мене якось випадково з'явився хлопець прям перед війною. Але щось немає сил. Я розумію, що потрібно розпочати хоч з чогось, аби все таки прожити цей момент, упорядкувати думки та знайти дієві способи заспокоїтися(крім тіктоку та ігор). Бо моя страусина політика знов зіграє зі мною злий жарт і ці місяці, коли я тікала від власних думок, згодом перетворяться на багато годин спілкування в психотерапевтом (і багато тисяч гривен)

У дивний час живемо все таки. Хтоб міг подумати, що на наше покоління випадуть такі випробовування. Цікаво, що стане з нашим суспільством після цієї війни. Цікавого, що будемо розповідати дітям. Які твори мистецтва народяться. Можливо десь зараз пише свої романи новий Ремарк.
5
Miaoo
Я сегодня волонтерила в центре для беженцев из Украины и наблюдала неприятную картину. Пришли трое, женщина и двое мужчин из Славянска, продлевать свои рабочие визы на визы для беженцев. То есть люди давно работают в Европе, просто решили воспользоваться ситуацией. Помогаю им заполнять документы, пункты прописаны на чешском и украинском языках, один мужчина говорит «тут всё на укрАинском, я не понимаю этот дебильный язык». Получили визы, получили страховки, набрали два мешка гуманитарной помощи, добрые чехи подарили им новую коляску, детское кресло, коробку вещей. Вот это их расея пришла спасать, я правильно понимаю?
5
frank
я втомилася від людей, які вважають, що дії їх урядів це не їх відповідальність.
все що ви скажете і все, що ви зробите чи не зробите буде використане проти вас.
вам так чи інакше доведеться з цим жити й помирати.
якщо твоя країна підтримує вбивство людей у моїй країні,
а ти все ще вважаєш, що ти нічого не можеш із цим зробити,
навіть не спробувавши.
мені важко.
я не чіпляюся за кожного винного,
я кажу, що відповідальність це річ, яка стосується кожного.
ці рани такі глибокі,
що я уяви не маю як ми зможемо порозумітися.
2
the-pain-inside-me
Сейчас во время войны я считаюсь внутренним переселенцем и могу получить финансовую помощь от государства.

Но я уехала с Херсона ещё в 2014 году.

И эта финансовая помощь является зерном раздора между мной и бабушкой, которая находится на оккупированных территориях.

Каждый наш разговор заканчивается ссорой. Она говорит, чтобы я шла и оформляла помощь от государства, ведь кто знает, что там будет.

А я против этого. Мне не так критично нужны деньги. Вдруг кому-то эта помощь в данный момент нужнее.

Известны случаи, когда люди оформляют помощь от государства, абсолютно не нуждаясь в ней. Таким хочется плюнуть в лицо и выслать в Россию.

Так вот, как по мне, то хуже гражданских русских, которые орут о захвате Украины, могут быть только соотечественники, которые наживаются на войне и сеют "розбрат" (прекрасное украинское слово) в такое ужасное время.
3
frank
це по справжньому страшно - звикати до війни.
намагатися не лише вижити, але і жити.
ЖИТИ
ВИ РОЗУМІЄТЕ ПРО ЩО Я?
6
ukraine
2
ka1ee-yugah
Виблядки викрасили стеллу з назвою міста на в’їзді в свій їбучий триколор. Навезли декілька тисяч солдат і омонівців. Продовжують кошмарити активістів, підприємців, викрадати людей, забирати машини, житло. І все це у той самий час, як кремлівські журналісти знімають сюжети про "рускій мір і благополучіє в Енергодарє" для вата тб. А жителям роздають агітки про те, що тут нова влада, їх варто слухати і їм не суперечити. І в жодному разі не займатися опозиційною діяльністю проти нової «військово-цивільної адміністрації», щоб не бути прийнятим за неонациста. «Возврата к прєжнєму нєонацистскому рєжиму нє будєт. росія прішла в ваш рєгіон навсєгда и нікуда нє уйдьот».
Ніколи не думала, що ця гидота дійде і туди. Було затишне зростаюче місто з молодим населенням, а зараз все шо можна похерити вони похєрять. Ще страшніше думати за те, шо вони після себе залишать, коли будуть звідти тікати.
2
ka1ee-yugah
Сьогодні вперше за час війни зробила мейк, одягла тренч та челсі на платформі замість тотального оверсайзу та розношених кросівок. Іду гуляць. Ніби такий собі типовий аутфіт для звичайного весняного дня, але всеодно дико незвично. На контрасті відчуваю себе міс всесвіт, не менше.
2
privet
Аааааааааааааааааааааааааааааааааааа

Терпение! Терпение! И ещё раз терпение!

А вы верите в то, что не нужно мстить врагам: жизнь это сделает за тебя?

Какой-то японский философ тоже говорил: не мсти, просто сядь у реки и жди, когда течение принесет трупы твоих врагов.
2
frank
я запитую себе, що я мала б написати,
якби цей пост був останнім.
2
frank
замість того, щоб зосередитись на важливому я весь час втрапляю в якісь халепи, не говорячи вже про війну, вірніше без неї точно ніяк.
але є ж ще щось і під час неї.
щось що так чи інакше пов'язує мене із минулим і теперішнім.
я боюсь збожеволіти або здатися.
я не можу розплакатися тому, що мій дурнуватий організм запрограмований на пережовування емоцій і перетворення їх у конкретні дії.
часом почуваюся так, ніби справді не маю серця.
ніби десь базово воно в мене є, але функціонує не так.
БОЖЕ ЯК Я ХОЧУ ЩОБ ХТОСЬ СКАЗАВ МЕНІ ТИ НЕ ОДНА ТАКА БОЖЕВІЛЬНА

згадується вірш улюбленого Симоненка:
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
2
frank
те чого мені хотілось останні два роки нарешті відбулося.
Я ЗВІЛЬНИЛАСЬ.
БОЖЕЕЕЕЕЕ
треба це відсвяткувати.
бо я нарешті зможу рости!
6
reflechir
2
frank

аудіо-щоденник.
спроба 1.
дещо тихо, але хай буде як є.

4