Мовне
wiml
Українська мова: мотивація, перехід, перші висновки
В п'ятницю почала спілкуватися виключно українською мовою.

До цього з початку повномасштабної війни поступово переходила на українську письмово: переписувалася нею спочатку з однією, двома, трьома людьми, а потім вже з усіма і кожним. В цей же час морально готувалася до неминучого етапу усного переходу на державну. Подумки ще місяць назад вирішила, що хочу цього. Правду кажуть, що якщо у людини є намір, і він щирий, правельний, то їй ніби всесвіт допомагає в виконанні. З кожного доступного живого і неживого джерела приходила мотивація у вигляді різного відео, музики, книг, які ще більше мене мотивували.

Тут зроблю відступ, пояснюючи, що все своє життя спілкувалася на суржику. Мій край це колиска україно-російського суржика, і я в ній колисаюся скільки себе пам'ятаю. Був період, коли в старших класах здебільшого завдяки впливу закоханості, почала спілкуватися російською. З часом ця ще не сформована в мені нова мова розвивалася, і вже в минулому році я зі здивуванням помітила, що думаю на російській, неконтрольовано переходжу у спілкуванні на неї на цілі фрази, речення, пояснення, говорю зі сторонніми людьми на роботі, шуткую, поглинаю кіно, серіали, книги, пісні, стендап та ігри, тусуюсь на російських сайтах. Письмово також простіше та якось ніби природніше здавалося писати на російській. Слова самі лилися, настільки здавалося це правельним. Зараз розумію, що російська мова дала мені лояльність до російської культури, проте, не фанатичної симпатії до неї. Російська переросла в звичку, рефлекс, і в деякій мірі почала фігурувати як основна в свідомості.

Війна змінила це, і не тільки. Жаль, що довелося пережити багато страхів та жити в фоновому очікуванні їх повтору щоб нарешті зрозуміти важливі речі. Важливі не тільки для мене. Мовне питання мало виникнути в цьому контексті рано чи пізно, і не змусило себе довго чекати.

На даний період часу я свідомо абстрагуюся від російської культури наскільки це можливо. Ціль - дати свідомості можливість звикнути та прийняти українську як базову, думати українською. Для цього в ютубі - україномовні канали та блогери, україномовний контент, фільми, серіали, книги, летсплеї, аніме, музика українською. Хочу заповнити простір навколо себе цікавим україномовним контентом, і поки що мені це успішно вдається. До того ж, це чудово заповнює думки, розвиває, додає нові простори пізнання замість частого споглядання новин про війну.

Оточення на мій усний перехід зреагувало адекватно, спокійно. Звичайно, що є певна доля здивування, але більшість звикла, підтримує, навіть ніяковіє. Приємно, що коли я з кимось говорю, то співрозмовник іноді також спілкується українською. Є певна мовна скутість у висловленні думок, помилки, слова-паразити, русизми, говорю повільніше, продумуючи та певним чином перекладаючи в голові фрази та слова, але це очікувані труднощі. Я не задаюся питанням нащо це роблю, не сумніваюся в своєму намірі, і відчуваю, що роблю правельно, а це найголовніше.