Ааай, какая тяжёлая была неделя, впереди такая же.
Как же я устала… Благо сегодня поиграла за компом, хоть немного отдохнула

Настроение - весна!
Хорошо, что не в кого влюбиться)

Одна знайома якось "рекламувала" мені свого онука і сказала: "Він дуууже любить гроші".

Ну… Цікава така характеристика. Відмінна ознака, так би мовити.

Нічого не маю проти, але мої друзі завжди любили щось інше. Ну, наприклад, працювати, допомагати іншим, хтось дуже любив батьків. І це круто, адже коли ти щось (когось) любиш - готовий приділяти цьому більше часу. Іноді ти навіть готовий жертвувати заради цього спілкуванням з друзями - і це нормально. Я завжди до цього ставилася з повагою.

Не засуджую тих, хто на свій п'єдестал ставить гроші. То їхнє діло, у кожного своє життя і свій вибір. Але я не знаю жодної щасливої людини, яка любить гроші. То любов невзаємна, мені здається. І якщо людина заради грошей ще й буде жертвувати нашим спілкуванням… Ми так довго не протягнемо. Вибач, але у нас різні цілі.

Отакі от справи. Якась анти-реклама вийшла, чесне слово

Ну штож, отпраздновали 9 месяцев, пошёл десятый.
Как же я люблю этот город

Радует лишь то, что у этой истории "хэппи-энд".

Моя новая жизнь мне нравится. И новый город. И люди вокруг.

Это придаёт сил жить дальше

Год назад я хомячила голубцы у б.Лиды и даже подумать не могла, что вскоре придётся переехать за тысячу км от дома.

Странное чувство.

11 година, стоматологія, черга.

Я сиджу з ноутбуком і працюю, аби не гаяти час. Напроти сидить чоловік, років на 10 старший за мене. Його обличчя не здалося мені якимось знайомим - всі люди наче злилися в одну пляму. З цієї ж причини я рідко очікую зустріти когось… тут всі для мене чужі.

Повернулася, аби заглянути у віконце (коли ж там нарешті моя черга?), і ледь не впала разом з ноутом.

- Мабуть, вже ноги заніміли?
- Так, трохи є, - сказала я і закинула ліву ногу на праву. - То я ледь не впала, коли виглядала у віконце, - додала посміхаючись.
Чоловік посміхнувся у відповідь.
- Ви теж до Валентини Олексіївни?
- Так, мені треба пломбу підпилити. І Ви до неї?
- Так. Ми вже тут бачились, правда? Знайоме обличчя…
- Можливо.
- Як кажуть, місце зустрічі…
- Так-так, де б ми ще зустрілися, як не у стоматолога.
- Ми з Вами зустрілися вдруге. Якщо зустрінемося ще й втретє - я маю запросити Вас в ресторан.
Мені стало ніяково, і я не відводила очі від екрану. Але мала щось відповісти, тому сказала:
- Головне, аби всі зуби вилікувати.
Ми разом посміхнулися і продовжили втикати в свої екрани.

Я намагалася не обдумувати цю ситуацію, але вона якось підбила мене. Наче нічого такого, але чомусь…
До речі, якщо я побачу того чоловіка знов - я його не впізнаю. Досі не пам'ятаю, щоб ми бачились у стоматолога останнього разу. Може коли я виходила, а там хтось сидів у коридорі? Не маю інших варіантів.

Сижу в очереди на приём к стоматологу. Начинает слегка подтрушивать

После 24 февраля очень боюсь незаконченных дел. Каждый раз, ложась спать, меня охватывает сильная тревога - а вдруг завтра не будет возможности закончить дело?
Тут одна мысль цепляется за другую, начинается та самая цепная реакция. Я паникую о том, что так и не пересмотрела содержимое своего "тревожного чемоданчика". Переживаю, что будет, если оно мне понадобится, а его там не будет. И что, если бахнет прямо тут… А если ядерка…
От всех этих мыслей начинаю задыхаться. Слёзы наворачиваются на глаза, а мозги как в тумане - в тревожных мыслях.
Паника, стресс, потерянность.
Это особенно обострилось в последнюю неделю - с тех пор, как я заболела.
А ещё я очень боюсь новогодней ночи. Кто-то где-то обязательно пустит фейерверк или петарду, а у меня на каждый бабах душа замирает. Морально готовлю себя к "нормальным взрывам", но это приносит мало пользы.
Представляю, как я буду рыдать от этих взрывов, свернувшись калачиком и закрывая ушли ладонями

розчавлена

С тех пор, как я переехала, мне не было ни одной выплаты ВПО. Сколько я бегала, сколько звонила… А нервов на всё это ушло сколько…

Но ура! Сегодня наконец-то пришли выплаты. Не то чтобы я уже шестой месяц тут живу, а выплаты только начислили… Но и на том спасибо)

До речі, я ж планувала різко та ефективно переходити на українську мову. Шось мені не виходить…

ВПО – це:
• по документам:
внутрішньо переміщена особа

• по факту:
вимушено переміщена особа

По факту: прийшла з одним хворим зубом, а треба вилікувати 5.

Згадала, чому люди не люблять ходити до стоматологів