я б могла вести блог про Туреччину, коли жила там. але в мене був просто культурний шок. я не хотіла розказувати, яка гарна Туреччина та як там круто.

бо, по-перше, не круто і не гарно. це одна з тих країн, де релігія має дуже великий вплив та людей та їх поведінку. в Туреччині всі міста абсолютно однакові. є дві три гарних вулиці а далі - гетто.

в 4 ранку вас обов'язково розбудить перший азан. де б ви не були, бо на кожному стовпі висить гучномовець, який передає звук від мечетей.

в маленьких містах зазвичай мечеті знаходять дуже близбко одна від одної і їх дуже багато. так, в Туреччині загалом мало покритих жінок, але релігія змалечку впливає на все суспільство і навіть малорелігійні люди все одно мають дуже дивний для нас світогляд.

ніхто не знає англійської. я жила в місті, де знають англійську всього 5 людей. і унеможливлює подальшу соціалізацію в суспільство.

ще до мене ставились в тому місті як до якоїсь павички чи екзотичної рослини. мене фоткали в офісі інтернет провайдера, в кафе, в магазинах. типу "подивіться, до нас приходять білі люди". і все це так дивно, типу всі хочуть з тобою поговорити - від малих дітей до стариганів, але між нами немає жодної спільної мови.

хоча під кінець свого перебування в Туреччині я вже могла розмовляти та трохи розуміла турецьку. але все одно цього було недостатньо.

тепер звісно ж я настільки звикла до турецької, що мені важко не розмовляти нею з грузинами. я за звичкою питаю ne kadar, якщо хочу дізнатись ціну чи кажу teşekkür ederim на знак подяки. виглядаю, звісно, як їбланка.