Лучший напиток холодною порою,-
Это глинтвейн,
он подойдёт прохладной осенью,
студёною зимой или весною,
То не портвейн,
Он в голову не бьет и от него так резко не пьянеют,
Он медленно и мягко согревает,
Чуть обволакивает и будто одеялом укрывает,
Разнося по телу тёплый этанол.
Сознание слегка мутнеет,
мозг медленно, но верно чуть тупеет,
Ведь именно за это, мы любим винный спирт.
Вот немцы называют свой глинтвейн - «вином горящим»
Воистину напиток этот создан для зимы,
стремглав из старины глубокой к нам пришедшей,
На праздник Рождества он всеми так любим!

P.S., Freiberg, October 2021

Годі, годі, я благаю!
Небо, розступися!
Ще живий, та помираю.
Дай та хоч напиться!
Покажи мені ті хмари,
що на них дивився.
Покажи мені ті зорі,
що я ними дихав.
Покажи мені той погляд,
що все рвав у серці.
Не показуй тії очі -
Не захочу вмерти.
Небо, зорі, вас благаю:
Наповніть мені груди.
Я якщо і помираю,
то ще з болем, люди!

Та якщо я вже благаю…
Небо, затянися.
Краще землю покидати:
Я таки напився…

Дивовижна моя чарівнице,
Дуже вдячний тобі я за все.
Хто б я був без тебе? Чи був?
В моїх думах красна танцівнице,
Дуже вдячний тобі, що я є.

Ще хлопчиною був, мабуть горя не знав.
Та все постать твоя віщувала
Щось лихе, щось солодке, десь там..!
Ох, раніше мені б ти сказала.
Я б на ниві ще руки склав.
Не жив.

Мого ока моя ти люба зінице.
Провела крізь життя, коли вірші писав.
Коли плакав, радів, малюнки ховав
Поруч завжди була. Моя чарівниця.

Чи ягнят я пасу, чи вуста я цілую —
Завжи сумно мені, бо поруч примара.
Поруч ти. Й через шлях свій несу
Я цю мить, коли бачу тебе.
Не кидають мене твої чари.

І сумно мені, мені боляче, лячно.
Що я в кожних очах то й бачу твої.
Що в кожному тілі, що я малюю
В кожному небі
В кожній хмарині
Де б я не був,
Я бачу тебе.
Закоханий? Ні, помилуй.
Ти з розуму зводиш так лагідно, мило.
Помилуй. Мене. Я благаю.
Вже вік свій я доживаю. Помилуй. Помилуй мене.