поняла, что скучала по саммеру, его уюту, спокойствию и отсутствию лишней токсичности, которой так сильно пропитан твиттер

билеты на поезд стоят дешево.
только этот город меня не ждет.

люблю мангу «Это были мы» за то, что они в конце всё равно вместе. так вот, я верю, что в конце мы будем вместе 💔

лежим и представляем, что это военные, а не праздничные взрывы. резко захотелось мещанского счастья, которое мне недоступно, пока или вообще. квартира-машина-дача, набор для апокалипсиса. может, даже детей. а потом измены и развод, веселуха. боюсь жить и сближаться, показывать свою уязвимость

Даже не верится, что уже 2021…
А впереди только ожидания, что этот год будет лучше прежнего.

Выложили план работы на январь.
Ммм, жопа в мыле будет, однозначно.
10 часов лекций, письменная работа и отснятый урок.
Чёт я морально не готова, ребят

привет, 2021

Все такие понимающие… будто настоящие. Бред.

Чувствую себя полным днищем. Снова праздник прошел мимо.
привет 2021

Стою на роздоріжжі сприйняття. Одна частина хоче написати, як мило з батьками і братом, а інша хоче порадіти, що в Магдебурзі "тухла вечірка" (я-то не з ними). Знову це дитяче відчуття втрачених можливостей.

В сраку 2020. Хай тато одужує, а я стабілізуюсь. Хай відкриють басейни, а я до того моменту не почну знову жерти, а спокійно собі продовжу повільно худнути.

Чомусь уявляла собі, що Л хвилюється, що я схудла і каже, що нізя так. А я йому на це кажу: але ж так ти хочеш мене більше. З підступною холодною посмішкою.

Уявила себе на захисті в цій чорній сукні, уявила реакцію профа на те, що пофарбуюсь. Більше не впізнає мене в коридорі інституту an einem schwarzen Kopf.

Іноді аж дивує, скільки я встигаю уявляти за короткі 10 хвилин, поки йду зальодянілою вулицею. Як в дитинстві, коли проводила в цих уявних всесвітах години. У всесвітах, де мене навіть не те що любили, а були здивовані чимось в мені - щось протилежне від розчарування. І я в них завжди була спокійна, насмішлива, з одною піднятою бровою і кутиком рота. Все було під котролем.

Почула вчора в подкасті that a really moody person is a slave to the circumstances and people surrounding her. That would be me? Але ж я, хоч і достатньо легко зазнаю зовнішніх впливів, але, мабуть, навіть частіше страждаю через якісь внутрішні, на перший погляд абсолютно самостійні фактори. Десь-там мало допаміну, десь-там пересипали кортизолу і от я плачу від страху майбутнього. Тоді я слуга… своїм нейронам? сама собі?

З новим роком, одним словом. Тобто трьома.

В мире нет большей ценности чем живая душа
И нет большей силы чем чужая душа
Это очень страшно
Они повсюду
Меня заметили
Надо бежать