Canary
Нужно взять за правило: не перечитывать давние записи/переписки. Не пересматривать старые фото которые могут ранить. После прочтения записей двухгодичной давности снова не спокойно🫠
0
Canary
Очередное возвращение спустя более чем год? Не знание как начать эту запись, придумать заголовок или пропустить… в общем, я снова потерялась. Очень много перемен случилось за эти три года:

Смена некоторых взглядов, смена окружения. Те, кто казались самыми родными и с которыми думала будем общаться «вечно» - стали просто мимо проходящими; а те, кто казалось появились лишь на мгновение - со мной в любой ситуации уже третий год. Но конечно же без штормового ветра не обошлось - происходят перемены и в нашей компании.

Был и первый полёт в одиночку в другую страну, и фьорды были, встречи/разочарования/предательства и много ярких событий. Рабочий переезд/ исполнение желания/ операция, потом ещё одна через месяц. Адское долгое восстановление после операции и эмоциональная нестабильность в течении недели. Оказалось как человеку который тащит всё на себе, живет в бешеном ритме сложно хоть и временно находиться в состоянии беспомощности. Но тоже, тот период многие моменты мне просветил. Вчера как раз ровно пол года с операций прошло.

А ещё повышение, моё «отшельничество» и избегание мыслей о личной жизни, а точнее о статусе/будущем и всём в этом направлении. Собственно, когда В. сегодня написал о встрече в выходной и сказал, что нужно будет поговорить -я словно оцепенела на мгновение. Грядут перемены, болезненные, неизбежные и давно назревающие. Я понимаю что часики тикают, два года быть в подвешенном состоянии из-за боязни отпустить и боли - все равно так или иначе нас подведут к данному моменту. И мне страшно. Казалось бы, всё давным-давно только на бумаге, но до сих пор коробит от осознания что ничего не вышло.

Впереди продление визы, вопрос с ВНЖ и переезд на другое жилье. Ах, ну да, моё тридцатилетие тоже уже на носу 😪
0
domlavand
Сегодня произошёл очень милый инцидент. Пол дня я переписывалась с мальчишкой, которого нанял П. взломать мой аккаунт.
0
sat-nam
Просто крути педали
Единственные соревнования, которые для меня теперь имеют смысл - это когда каждый едет со своей скоростью. Задерживается в местах, в которых он захочет задержаться подольше. А результат измеряется тем - что он получил, за время этого путешествия. Что услышал, когда его мозг был в состоянии "Просто. Крути. Педали."? Как это изменит его жизнь? В какой степени? Будет ли отныне в ней больше любви? Только это и имеет значение.
forfoxsake
Games, doomscrolling and almost a year out of work have definitely affected my brain. I just can't concentrate on anything, I just want to play games, eat and sleep, nothing else.

Pathetic, really.

Satisfying, too.
0
forfoxsake
It's been a few years, and I should stop referring to this country as mine, and stop associating myself with that place, stop reading the news about most recent events and so on.

My family is there, and these news articles help me feel not so worried about them.

I hate the government, though, and what they have done to my country. It had such a gigantic potential. It was so good in so many aspects. It was where I grew up. Now there is only eternal prison of hate, families that split because of ideology, and life full of threats for so many people. I feel so much sorrow for what life there could have been.

I hate them so much for what they did to my country and its neighbors. Every time I think about it, I hate them. I will never, ever forgive.
0
Youxee
Как давно меня тут не было…
Когда то давно, больше 10 лет назад, я нашла это место и был свой тлог. Конечно, ни пароль, ни логин я не помню, но снова вспомнить и найти этот сайт просто восхитительно. Он вызывает самые теплые воспоминания о тех подростковых годах. Жаль, что, скорее всего, я уже не узнаю о чем я писала, о чем думала, о чем мечтала.
Я просто начну новую главу своей жизни тут, снова. И я очень рада, что вспомнила, нашла (а это было трудно) и могу снова быть тут.
MissHappy
Ти мені знову наснився. Вперше за довгий час. Я сказала що більше нічого не відчуваю. Молюся, щоб у тебе було все добре.
0
outland
мені було приблизно 13 років, коли я вперше почула від бабусі, що мені не можна робити все те, що робили мої однолітки
не можна фарбуватись. особливо нігті. я що намагаюсь привернути чоловічу увагу?
не можна одягати одяг, який був на думку моєї бабусі "надто". надто яскравий, відвертий (о, цей лонг в полоску, який показував шкіру трішки нижче ключиць ахаха) надто привертаючий увагу.
я розумію, чому вона так вважала. в неї була ця установка радянського союзу "не виділятись", яка ще була ускладнена відношенням дідуся до її краси й проявленності.
вона була єдина доросла, яка мене вдарила. вона була єдина доросла, яка завжди була поруч. це дуже важливо розуміти, що вона була абсолютним авторитетом, мала мою безумовну любов й прийняття. я хотіла її любові.
й вона давала її, звісно, так як могла, й скільки могла.
найгріше, що в той же час не було більше нікого. точніше, вони були, просто не були причетні. вони існували в одній квартирі зі мною.
й ось вона я. 25-літня дівчина, яка не може до кінця прийняти той факт, що мені можна. фарбуватись, одягатись так, як я хочу. що світ - це я. що увага це не завжди погано й не завжди про небезпеку.
світ - небезпечний. неідеальний. як і я, в кінці кінців.
я свій найсильніший захисник. я свій найближчий друг.

я фарбуюсь й стираю червону помаду, адже її голос звучить десь в глибині. він змішується з подальшими комплексами, які вже формувало життя в соціумі й сильною владою внутрішнього критика.

я не знаю чи колись зможу одягнути щось з уявного списку "не можна", чи використаю ті парфуми, які стоять на полиці, бо вони "надто"
я роблю кроки до прийняття. спочатку до прийняття того, що я жінка, а не дівчинка. це звучить смішно, навіть мені читати, ніби дурня якась. але це дійсно так.
ніби всі дорослі, а мені 13)
й я знаю, що бабуся мене насварить, якщо я буду.
ну буду існувати й буду займати простір, мене буде видно й чути.
але її давно немає, а мені давно не 13. а мій внутрішній критик лише моя власна проекція, яку я з радістю посилаю нахуй.
0
domlavand
У канцы года я па традыцыі гуляла ў прадказанні. І мне выпала смерць. Забаўна, што я ўсё яшчэ думаю пра гэта. Напэўна проста таму, што я не хачу паміраць.
Гэтая думка смяшыць мяне яшчэ болей. Асабліва тады, калі я сказала яе ўслых Яну ў Познані.
Такога проста ў маім жыцці не было яшчэ. І Яна не было. А мне здаецца, быццам бы я ведаю яго ўсё жыццё. Быццам бы ён працяг майго пляча. І ніхто ніколі не цалаваў мяне ў шчаку так, як ён.
0
outland
чіпували Мавку, ура-ура
тепер подружка зможе поїхати зі мною. ну після здачі аналізу на титр антитіл й карантину
якраз мені час буде все влаштувати))

трохи мене штормить, грішу на пмс

стригла пару днів тому хлопця й вийшло так гарно, а він сказав, що хоче підкоротити ще на скронях
й весь мій перехід прийшлось збрити й я прям так засмутилась, бо як на мене, вийшло гірше
він ще коли прийшов, я оцінила як гарно все відросло після попередньої стрижки й прям себе похвалила, а в кінці вже просто включився внутрішній критик й, я навіть не сварила себе подумки, а розчаровано вздихала ахаха
ну я знаю, що це все питання практики.
й ще мені стало сумно, що це зайняло більше часу, через те, що прийшлось виправляти, ніж я хотіла

ще коли фарбувала мамину знайому, то спалила собі трохи шкіру освітлюючим порошком й тепер завжди буду використовувати рукавиці…
0
forfoxsake
I want to write a book, but I have no idea what it can be about
0
ra
очень хочется понять этот город, но пока я даже не могу его запомнить, я проезжаю мимо одних и тех же мест, но они настолько невзрачные что вообще не откладываются в моей памяти, ну кусты и кусты, ну многоэтажки и многоэтажки, я до сих пор не смогу дойти сама без навигатора и тебя никуда, даже до кофеен где мы были уже десятки раз, интересно почему так?
может потому что я с самого начала не давала шанса варшаве? обычный серый город, где много возможностей столицы, но мало того, на чем мой взгляд отдыхает, я отчаянно ищу что то зеленое или синее, но это январь и только убран вайб, никакого тебе простора, я правда думаю что кто то нас наебал и внушил, будто жить в городах это здорово, будто мы должны любить жить в городах, но почему же тогда моя душа так тоскует среди зданий
0
copoka
Я впервые испытала трудности в общении.

Его имя Кристиан, и я грешу на различия менталитетов. Я просто по сто раз повторяла одну и ту же фразу разными словами, как попугай. А уточняющие вопросы не заканчивались.
А потом мне сказали, что я очень сложная, и со мной просто хотели поговорить, а не вот это все.

И я сижу и думаю. Тьфу. То ли я дурак, то ли сани не едут.
Что вообще за фигня. Я вспотела, пока разъясняла свои слова, а можно было бы и без этого радоваться жизни.

И знаете, прям сразу неловко. Как будто ты реально дурак. Хоть и не специально.
tsunamihugs
mary elizabeth frye
Do not stand at my grave and weep;
I am not there. I do not sleep.
I am a thousand winds that blow.
I am the diamond glints on snow.
I am the sunlight on ripened grain.
I am the gentle autumn rain.
When you awaken in the morning's hush
I am the swift uplifting rush
Of quiet birds in circled flight.
I am the soft stars that shine at night.
Do not stand at my grave and cry;
I am not there. I did not die
0