- Моё сердце - утро в сосновом лесу. Свежий воздух прорезают теплые солнечные лучи. Любовь - это степень приязни, и я люблю быть здесь.
Даже когда за окном метель, а пальцы немеют от холода, сухая кожа зудит и желудок пуст, я здесь. Ничто не сможет этого изменить, ведь я - это лес, лес - внутри меня.

Но я чувствую, что моё сердце гниёт. Словно проданное, убитое взамен на что? Оно разлагается, пока я надеюсь, что оно оживет и почувствует.
И я говорю: - Если меня начнёт поглощать уныние - лучше убей.
Но мне нельзя умирать. И поэтому

чат джпт сказав, щоб почати працювати з недовірою треба по трохи розповідати щось людині, якій я найбільше довіряю
й я вирішила розповісти Каті дещо зі свого дитинства й тепер сиджу й думаю "треба видалити повідомлення, поки вона не прочитала"

Саме цікаве, що мені не стільки соромно, скільки я переконана, що ця інформація нікому не потрібна ахах

Дивлюся і думаю «щасливі люди - живуть у себе вдома».

в черговий раз намагаюсь зрозуміти все це
але я років 7 хочу поїхати. це аж смішно, чесно кажучи, бо всі ці роки це була ледь не єдина моя постійна думка
бажання втекти? ну мабуть, не знаю

я не наївна й знаю, що жодна моя внутрішня проблема не вирішиться переїздом й швидше тільки створить ще вагон таких самих
але от знову я сиджу й відмовляюсь від потенційного місця роботи, бо планую після нр поїхати
думка, що я можу тут лишитись мене дуже пригнічує

мій брат живе далеко, своє нове життя й я ніби почала приймати той факт, що ну зустрінемось невідомо коли й взагалі
він все робить правильно, це я тут драма квін

я не хочу їхати до своєї тітки, але не можу пояснити чому
це безумовно найлегший шлях кудись себе подавати з цього міста, але ніби не туди треба
чи це мої якісь упередження чи шо

чесно кажучи, я думала, що почну пити таблетки й ця думка про переїзд, еміграцію й бажання забратись подалі, кудись зникне )))

проте в мене виникло прям стійке бажання спілкуватись, такого раніше не було
й ще мені ніби не вистачає тактильності ого

я думала, що до цього часу вже отримаю свої документи, але ну це якась просто вічна жуйка
в любому випадку, вони мені треба, я їх чекаю й сподіваюсь, що десь от-от)))))

але взагалі я молодець трохи
стрижу, фарбую, ще додатково взяла собі курс по стрижкам, щоб більш детально вивчити й мати змогу до чогось повернутись й ще раз подивитись
дуже, канєшна, хочу в колористику, але поки ще збираю ґроши

абсолютно не очікуваний поворот подій лол
якби рік назад мені сказали, що я кардинально вирішу змінити все, то я би сказала "вмерти нарешті?" "та ну, я так багато вчилась, буду далі цим займатись"
Але ось вона я, продаю планшет, віддала всі худматеріали, які могла й натомість скуповую перукарські штуки ахах

видимо мой персональный ад это видеть опять и снова сны о том, как я опять пытаюсь уйти из этих отношений где мне плохо, а уйти страшно, страшно что останусь одна, без работы и поддержки, что не справлюсь, что умру от голода и нищеты под забором, честно, даже сейчас не понимаю как я вообще решилась на это, во многом наверное это благодаря тебе, ты стал каким то маячком, ради которого я прыгнула в эту бездну и на удивление выбралась, и выбралась сама, нашла работу, квартиру, прожила чудесный год одна, и это все придало мне сил и уверенности, но все же раз в месяц я вижу сны о том, как я опять в том моменте и как же до ужаса я боюсь изменить свою жизнь и выбраться из этого замкнутого круга где я несчастна

Несправедливость и сожаление (наверное, все же стоит читать как жалость) чуждые мне, отвергающие, отторгающие, неуважительные, ненужные, неродные, не мои — скомкать бумагу и выбросить.

Аккуратно сложить в четыре слоя и запрятать в бутылку. Так оно и дрейфует, ни туда, ни сюда, раздражает. Выбило бы в безлюдье, но толку-то?

Скомкать и выбросить. Хранить бережно, во время уборки невзначай обратить внимание и тяжело вздохнуть.

Все помятое и в чернильной пасте. Стекло — песок, сыплется через пальцы грубой наждачкой. Ею бы пройтись по рукам и ногам, лишь бы после остался запах сандала.

Думается мне: когда-то давно и не со мной. И всё же со мной.

Но не никогда.
Мне бы так хотелось никогда.
Так хотелось…

Какую дурь же ты сотворил, что я предпочла бы незнание.