- Моё сердце - утро в сосновом лесу. Свежий воздух прорезают теплые солнечные лучи. Любовь - это степень приязни, и я люблю быть здесь.
Даже когда за окном метель, а пальцы немеют от холода, сухая кожа зудит и желудок пуст, я здесь. Ничто не сможет этого изменить, ведь я - это лес, лес - внутри меня.

Но я чувствую, что моё сердце гниёт. Словно проданное, убитое взамен на что? Оно разлагается, пока я надеюсь, что оно оживет и почувствует.
И я говорю: - Если меня начнёт поглощать уныние - лучше убей.
Но мне нельзя умирать. И поэтому

чат джпт сказав, щоб почати працювати з недовірою треба по трохи розповідати щось людині, якій я найбільше довіряю
й я вирішила розповісти Каті дещо зі свого дитинства й тепер сиджу й думаю "треба видалити повідомлення, поки вона не прочитала"

Саме цікаве, що мені не стільки соромно, скільки я переконана, що ця інформація нікому не потрібна ахах

Когда знакомишься с историями людей, в возрасте которых ты когда-то была - невольно происходит сравнение со своим пройденным путём.

Если эти истории светлее твоих собственных, то становится радостнее на душе от осознания, что окружающий мир эволюционирует.

Но, эта история не такая…

Статус беженца, оформление пособий и необходимость покинуть родную страну до 18 лет, чтобы не стать пушечным мясом…

Мне в такие годы этот ужас даже в кошмарном сне бы вряд ли приснился.

Очень надеюсь, что уехавшие из страны ребята хотя бы на чужбине смогут прожить свою жизнь, как Люди, а не загнанные звери…

Дивлюся і думаю «щасливі люди - живуть у себе вдома».

в черговий раз намагаюсь зрозуміти все це
але я років 7 хочу поїхати. це аж смішно, чесно кажучи, бо всі ці роки це була ледь не єдина моя постійна думка
бажання втекти? ну мабуть, не знаю

я не наївна й знаю, що жодна моя внутрішня проблема не вирішиться переїздом й швидше тільки створить ще вагон таких самих
але от знову я сиджу й відмовляюсь від потенційного місця роботи, бо планую після нр поїхати
думка, що я можу тут лишитись мене дуже пригнічує

мій брат живе далеко, своє нове життя й я ніби почала приймати той факт, що ну зустрінемось невідомо коли й взагалі
він все робить правильно, це я тут драма квін

я не хочу їхати до своєї тітки, але не можу пояснити чому
це безумовно найлегший шлях кудись себе подавати з цього міста, але ніби не туди треба
чи це мої якісь упередження чи шо

чесно кажучи, я думала, що почну пити таблетки й ця думка про переїзд, еміграцію й бажання забратись подалі, кудись зникне )))

проте в мене виникло прям стійке бажання спілкуватись, такого раніше не було
й ще мені ніби не вистачає тактильності ого

я думала, що до цього часу вже отримаю свої документи, але ну це якась просто вічна жуйка
в любому випадку, вони мені треба, я їх чекаю й сподіваюсь, що десь от-от)))))

але взагалі я молодець трохи
стрижу, фарбую, ще додатково взяла собі курс по стрижкам, щоб більш детально вивчити й мати змогу до чогось повернутись й ще раз подивитись
дуже, канєшна, хочу в колористику, але поки ще збираю ґроши

абсолютно не очікуваний поворот подій лол
якби рік назад мені сказали, що я кардинально вирішу змінити все, то я би сказала "вмерти нарешті?" "та ну, я так багато вчилась, буду далі цим займатись"
Але ось вона я, продаю планшет, віддала всі худматеріали, які могла й натомість скуповую перукарські штуки ахах

видимо мой персональный ад это видеть опять и снова сны о том, как я опять пытаюсь уйти из этих отношений где мне плохо, а уйти страшно, страшно что останусь одна, без работы и поддержки, что не справлюсь, что умру от голода и нищеты под забором, честно, даже сейчас не понимаю как я вообще решилась на это, во многом наверное это благодаря тебе, ты стал каким то маячком, ради которого я прыгнула в эту бездну и на удивление выбралась, и выбралась сама, нашла работу, квартиру, прожила чудесный год одна, и это все придало мне сил и уверенности, но все же раз в месяц я вижу сны о том, как я опять в том моменте и как же до ужаса я боюсь изменить свою жизнь и выбраться из этого замкнутого круга где я несчастна