русскій мір виглядає так

Несу вам барашка, мне очень нравится, надеюсь и вам🐏
Одна милая барышня сказала, что он зефирина. Ну, соглашусь)

Я пробую новые кисти и кажется впервые правда люблю свой рисунок. В нём начинает проглядывать то, к чему я стремлюсь.

для тих, хто ще віре у фейки

Жінка з цього фото
я знайома з нею через 2 рукостискання

сусідка, з якою я знімаю квартиру, родом із Київщини, вона мені сказала що ця жінка - мати ії однокласниці

Ірину вбив пострілом російський солдат, вона їхала на велосипеді додому, але так туди і не доїхала

Masumi Ishikawa

Про переживання війни. Сьогодні 45 день війни. 45ий лютий березень заквітчаний пагонами ярої весни.

Ці понад 40 днів тому я прокинулась о 5 ранку від того, що будинок почало хитати, а скло у вікні тремтіти і вібрувати.

Перша була думка: почалось.

Мама щойно прокинулась, адже цього дня їй потрібно було йти на роботу.
Я забігла в кімнату і сказала щось на кшталт: "Збирайся! Швидко! Ми спускаємось, нас обстрілюють!"

Вона не повірила. Вибігла на балкон… побачила як повз "щось летить".
В неї трапилась істерика.

Я почала методично складати речі в рюкзак.
Ні, я не з тих, хто тримав при собі "тривожну валізку". Більше в голові тримала список необхідних речей. І знала, що під час обстрілів все буде інакше.

Складаючи рюкзак, я окинула оком кімнату і змусила себе закарбувати думку в голові: "Все, що ти зараз бачиш - може зникнути. Все, що ти плекала і приводила до ладу, може згоріти в полум'ї вщент. Це нічого. Це все набувне. Це речі"

Надалі я не випускала тривожний рюкзак з рук, як і цю думку зі своєї голови.

Мені страшно було викласти з нього пов'язки і бинти, кровоспинні, обезболюючі, ножі і ножиці. Бо якщо комусь потрібна буде допомога, а я залишу це вдома - не вибачу собі.

Побіжно, щодня, прокручувала в голові спогади 14ого. Як накладати джгути, як перевірити стан потерпілого, чим записати час… не більше години, найкраще - кров'ю або зеленкою в маркері. Тампони для кульових, прокладка для порізів, бинти, марлеві. Футболка розірвана.

Треба було постійно мати щось під светр, щоб зняти і використати замість перев'язки.

У війні дивно працює психіка, насправді. Деякі речі твоє тіло починає робити "на автоматі"

І от поки голова опрацьовує спогади, руки - механічно продовжують збирати речі, одягати, комплектувати.

Ми були за 30 хв в підвалі. Не надто швидко, але і не надто довго.

У місті не стихали сирени.
Потім вони стануть постійними в моїй голові.
Але це буде потім…

тучи над головой сгущаются, воздух все прохладнее и свежее. на ветру мои выросшие волосы путаются в щетине человека рядом, а мы смеёмся

одежда с осени стала ещё больше и я могу прятаться в ней от всего ненастного, жутких ветров, сильных дождей. но я ничего и не боюсь, поэтому куртка просто сползает, оставляя то одно плечо, то другое открытым

а на плечах и шее красуются новые родинки, маленькие и бесчисленные

дочь каспийского моря, удочерённая тянь-шяньскими горами, в объятиях тирольских гор

а прощание предсказывает быть сложным, я слишком полюбила алматинские горы и реки. я слишком полюбила многих близких людей, но знаю, когда нибудь они соберутся точно так же в выходных и почувствуют что кого то очень не хватает. знаю точно, что в очередной красивый закат, они скажут «мари бы понравилось». в очередной ливень вспомнят как я сходила с ума, прыгая по лужам и совсем не парясь что скажут другие. ещё луна, бабочки и наверное музыка?

это будет ответно

Це ще не все!
З початку війни почав вивчати геральдику. Ось довго та тяжко трудився з векторною графікою (ніколи з нею не працював, проходив гайди) і зробив собі герб.
Соняхи - улюблена квітка, снігур - улюблена пташка. Чорний щит з полем листків золотого лавра (ну типу перемоги, типу люблю настільні ігри ахахах) та золотий перев'яз.
Я не фанат золота і чорний не мій улюблений колір, але я робив декілька варіантів, в тому числі зі своїм улюбленим кольором - зеленим, але вижив тільки цей :)