зловила себе на думці що не вистачає гітари
так, частина речей перевезена назад у Київ, до друзів, бо навіть родичей у Києві в тебе немає
а ще, з ковриком для йоги життя стає набагато кращим
ну що ж, деякі речі доводиться залишати, а деякі так приємно викинути

на порозі новий переїзд, і як не котнролюй, буває ллються сльози, коли прощалась з деякими людьми, хоча розумію, що сама прийняла це рішення

я буду сумувати і навіть за Польщею
але поки в країні війна, буду помогати ззакордону

Неймовірно тяжка людина.
Таким людям як вона не потрібно дозволяти перемагати. Навіть у маленькій сутичці.
Такі люди гнилі. Навіть після маленької перемоги така людина зависить себе настільки високо, на скільки можна.

Найбільше всього я ненавиджу, коли мене хочуть зробити дурною. Хоча я на 100000000% знаю, що я права.
І я хотіла до останнього спереречатись.
Але… який у цьому сенс. Якщо людина вбила собі в голову, що було так як вона каже.
Це просто …агх.
Ненавиджу її до останньої клітини. Просто ненавиджу.
Нехай тільки щось попросить в мене. Я все скажу. Нехай знає яка вона тупа наволоч.
Зробила мене дурною? Ну що ж, дурна людина не зможе тобі допомогти. А ти ж розумна, ти ж все знаєш. От і розбирайся тепер, тварюко.
Жадібне, зверхнє, самовпевнене і самозакохане ти стерво. Навіть не смій розраховувати на мою допомогу і звертатись до мене.
Ти втратила останню людину в цьому домі, яка тебе поважала і жаліла тебе. Не розраховуй більше ні на що. Ти почала цю суперечку. І всі твої гнилі вчинки повернуться тобі бумерангом.

День напоминание. День правды и чистоты взгляда на реальность.

Помнить, что закончить войну, поклонение смерти, можно только через поклонение, почитание, прославление и возрождение жизни. Все ради жизни. Бороться ради нее, жить ради нее.

Якщо розповісти мою історію, то останні пару днів перед початком я вже геть погано спала, пунктиром. Тому о 5 ранку я все чудово чула. Наче чекала цього. З першим вибухом я підірвалась з ліжка і так сиділа декілька хвилин з одним словом в голові на повторі "війна.війна.війна.війна". Потім схопила телефон, а там в групі по медичній підготовці всі почали писати назву района або міста і слідом слово "вибух". Я побігла у ванну, сіла на підлогу і почала дзвонити, тримаючи руку з телефоном іншою рукою, бо через тремор не могла його втримати. По телефону друг сказав, що вони з родиною грузять речі і будуть їхати у бік Львова. "Збирай речі, в тебе є 10 хвилин і виходь на вулицю.". Далі смішне. Я забігла в кімнату сусіда, почала його будити зі словами "хутко вставай, почалась війна, в тебе 10 хвилин на збори, нас заберуть". На що він мені відповів "та я ввечері потягом поїду". Далі дорога в машині з малою дитиною 24 години. Повна тиша в салоні і тільки радіо, яке передає що житомирська траса під обстрілом, по якій ми їхали. Врешті Львів, 3 доби без сну і їжі, переодичне бігання в підвал під сирену. Але я безмежно вдячна всім людям, які були поруч зі мною в цей найстрашніший час в нашому житті.

Все соц сети заполнены воспоминаниями о первых днях войны, каждый делится своими личными историями и кадрами. Я смотрю всё подряд, впитываю фото и видео, возвращаясь во времени.
Я почти не видела происходящего в стране первые несколько недель потому что у нас сразу пропала связь и мы жили в погребе, оказавшись на линии столкновения. Подняться наружу можно было только глубокой ночью, когда бои затихали, конечно же без фонариков, и очень тихо, на случай, если совсем где-то рядом могут оказаться вражеские войска. Со двора было видно полыхающий горизонт Харькова, вспышки и грохот, и мне никогда не было настолько страшно. Мне больше всего хотелось бы никогда всего этого не видеть и не слышать, не жить во время войны.

я будто ничего не чувствую. но надо отдать должное, наступила фаза маниакальная - я отпустила этого женатого мудака морально и мне стало легче жить работать и так далее. но мне теперь очень сильно нужно получить новые эмоции. хотя потрахаться именно с ним я бы не отказалась. но однако - он типичный. ничего необычного в нем нет, кроме денег и самого в мире вкусного парфюма. но тянуло жутко к такому) такие дела. не знаю на самом деле, что в жизни моей может измениться и в какую сторону. главное держать при себе спокойствие. и я кстати записалась наконец-то к врачу.