Мене бісить те що я пишу про цю особу так багато.
Але тут єдине місце де я можу викласти думки про цю ситуацію.
Я не хочу навантажувати своїх близьких і тим паче хлопця цією проблемою(не дивлячись на те що це його сестра ).
Але мене просто розриває з середини від того, що ця людина вже який місяць підряд, робить вигляд ніби її хтось ображає.
Зараз в нас виникла проблема, яку повинні вирішувати ми. Ми повинні знати, всі деталі справи.
Вона вирішила, ніби ми якісь малі діти, і вона людина яка буде займатись цією справою.
Втф взагалі? Яке ти маєш право говорити замість нас, і не казати, що тобі повідомили. Хто ти взагалі така?
Людина ходить ображена на щось вигадане в своїй голові і вважає, що це ок.
Хоча чому я взагалі дивуюсь. Ця людина постійно робить всіх винними і проблемі яку вони не змогли вирішити, хоча цю проблему мала вирішувати вона самостійно.
Вона кожен раз вибирає собі особу яку вона ненавидить і поливає брудом і жовчею.
Найперші були в’єтнамці. Її бісило що фермер ставиться до них добре (спойлер: бо вони нормальні люди які з нормальною віддачею ставились до фермера ), вона твердо запевняла що вони ще ті суки(спойлер 2: сукою насправді виявилась вона ).
Жінка в’єтнамця пішла в декрет і все! Вуаля вона перестала її ненавидіти (бо та не ходить на роботу і не бісить цю своєю присутністю)
Далі була дівчина, теж працює на фермі.
Її вона зненавиділа, бо цей ОДРУЖЕНИЙ ФЕРМЕР, приділяє їй багато уваги і багато з нею спілкується. Хоча вона просто проходить в нього практику і скоро звільняється. Теж -1 ненависть.
Ну і на останок залишилась я.
Всі ці місяці вона постійно мені язвила, переробляла мою роботу яку я вже зробила, бо їй бачте не подобалось (вона так і говорила ). Я мовчала, бо я така людина, що не хоче створювати конфлікт і + це сестра мого хлопця я хотіла підтримувати нормальні відносини.
І тут ця неприємна ситуація з котом, після якої я почала відповідати на її тупі вчинки.
Типу: закрити вуличного кота на 5 годин в будинку, який зробив всі свої справи не в лоток кицьки а їй і мені в кімнаті. І дивуватись чого б це він так зробив ( як вона розповідала, до нашого приїзду він це робив не вперше )
І тут треба вгадати, кого вона зробила винним в цій ситуації. Того хто впустив кота, а не того хто не випустив.
Кота впустила я, не випустила - вона. Але я вийшла крайня.
Їй вельми не сподобалась моя реакція не те що вона знову його закриває в хаті і вона образилась, ну і мабуть вона ще якусь образу має я вже навіть і не знаю. Тобто виходячи з цього довгого посту - я скоро звідси поїду.
Так як люди яких вона ненавидить постійно десь «зникають». Та звільняється, та в декрет. А мені чого очікувати ?xD
В мене велике бажання звідси з’їхати з’явилось ще 4 місяці тому. Просто не хочу переїжати 4 рази на рік і міняти роботу. Я думала цей рік буде інакшим.
Будемо мати надію і сталеві нерви.
Відьма, а не жінка. Ненавиджу її до останньої клітинки. Коли вона поїде або ми, не хочу бачити її наступні 5 років. А може й 10.

Опять ты мне снишься. Опять я оплачиваю счастье во сне - разочарованием и болью при пробуждении.

как это, найти во временном мире что то постоянное?
все стало таким зыбким
дружба теперь имеет временный характер, ведь кто то планирует уехать через месяц, кто то через год, кто то пока неизвестно когда но точно уедет
люди лишенные дома, будем скитаться по чужим странам пока не прибьемся где то, или пока не устанем и не вернемся в разрушенный дом, где все уже чужое, но будто бы найти что то лучше - невозможно

и даже влюбиться в тебя было будто заранее, ммм, каким? безнадежным? ошибочным? заранее проигрышным?
не могу подобрать слово, все эти слова выше не подходят, я бы не поменяла ничего даже если впереди нужно будет испытать боль от расставания
но ты сразу сказал что планируешь двигаться дальше, а я со своим паспортом и инфантильным отношением к жизни будто бы немножко застряла здесь

и радостно и грустно замечать как ты не можешь решиться сделать то, что заранее запланировал, сперва ты остался на месяц, потом на еще один, и так уже почти пол года, и я безумно счастлива что могу видеть тебя каждый день, но с другой стороны переживаю о том, что ты не делаешь то, что давно решил сделать

сейчас восемь утра, за окном лает собака, собирается дождь.
я не писал больше года. вероятно, в этом не было необходимости, нет и необходимости делать это в данный момент, но я пишу.
за год произошло много событий - я закончил университет, получив долгожданный, но ненавистный мне диплом с отличием, расстался с несколькими близкими друзьями, начал писать статьи публично, путешествовал, влюбился в калининград и разочаровался в сочи.
кажется, что этого слишком мало для одного года в двадцать лет, что я упускаю много событий, людей и возможностей.
в свои пятнадцать я представлял, как через пять лет буду сидеть среди творческой богемы в нью-йорке, обсуждая работы кита харинга и коммунизм.
по прошествии практически десяти лет, я даже не знаю, хотел бы такой жизни. кто я, и где грань между моими страхами и настоящим желаниями.
любое промедление воспринимается как поражение: пока ты осторожно ступаешь по дороге, другие несутся в бешеном потоке, чуть не сбивая тебя с ног.
в детстве нам неустанно повторяли мантру про трудолюбие и его следствие - успех. и я впахивал, пробовал, учился, узнавал, чтобы потом реальный мир придавил меня своим телом. не существует никакой справедливости, мораль извращают, никто не дает гарантий. никому нет дела до твоих благих намерений, эрудиции и стремлений, лишь гонка за мнимыми вещами, которые сделают твою жизнь немного счастливее.
я совершенно не знаю, что будет через полгода-год, потеряю ли я кого-то или же обрету, но в этой борьбе я выбираю стоицизм.
ради той части меня, что смогла пережить столько горя и боли, и сохранить в себе веру в человечество.
ради той части, что отказывалась от легкой тьмы в пользу порой невыносимого света.
все в наших руках, все на наших плечах. теперь мы те взрослые, что творят мир. наше законное бремя.

З кожним днем бажання поїхати додому зростає все більше і більше. Але це називається «втекти від проблем».
Так, я живу з коханою людиною, все добре, є трохи сварок, але це дрібниці.
Найбільше мене тривожить його сестра. Я була ініціатором ідеї приїхати в це місце, бо на той момент в нас не було багато варіантів. Якась частинка мене, мабуть та частинка яка досі вірить в добро, думає що вона все ж хороша людина.
Але вона людина всередині якої все гниле.
Я не дивуюсь що її перший чоловік вчинив самогубство. Вона довела його до цього своїми вчинками.
З другим чоловіком теж не зійшлось, бо не змогла маніпулювати. Зараз ми працюємо в фермера який має жінку і дітей. Але інколи чоловіки ніби шукають собі спосіб розважитись. І вона маніпулює ним. Навіть не приховує це від нас.
Людину не вчить життя нічому. Вона живе в свому вигаданому світі і думає, що це ок.
Я не лізу в ці її маніпуляторські штуки, але думаю що якщо людині не давати, те що вона хоче, то рано чи пізно вона втратить інтерес, або ж його жінка дізнається і сором буде дуже великий.
Я не хочу, щоб через якесь тупе стерво ми втратили роботу і нормальне відношення.
Вона взагалі не думає своєю макітрою. Людині 32 роки. Має вже дитину. А розуму як в 5-річної.
Я маю надію, що після останнього конфлікту (який вона доречі сама собі вигадала в голові )вона не буде взагалі зі мною розмовляти.
Бо я не маю бажання взагалі говорити з цією ідіоткою.
Я не можу знаходитись з нею в будинку. Мене нудить від цієї особи.
Я кожен день буду говорити своєму хлопцю щоб ми переїхали. Я кожен день буду про це думати. Я не можу знаходитись в одному домі з особою яка мене постійно принижує і робить мені язвливі коментарі.
Після отримання документів ми з’їдемо. Я не хочу жити в пеклі.
…

Тримай це іще раз. І не забувай. Добре?

Такое впечатление, что все вокруг продолжают двигаться вперед и жить свои жизни, развиваться, менять работы, создавать семьи, планировать отдых и путешествия, и даже заводить детей. А я тем временем где-то в лимбе начала двадцать второго, а то и дальше назад. Очень жалею, что время проходит вот так, мечтаю о прошлой жизни до войны, в которую невозможно попасть.