я запуталась в людях вокруг себя

Господь каждый день уповает на нас:
Не облажайтесь, милые, ну же,
Хорошенькие мои

Ну блять

Всё равно люблю.

У меня проблема
Да, я называю это проблемой. Думаю, все бы назвали это проблемой - следить за бывшей бывшего.

Просто дело в том, что она мне нравится?
Не-а, если не обманывать саму себя, думаю, я все еще обижена на нее.

я стою на краю бездны.

странно, но я как будто переживаю что тебе слишком много моей любви, и ловлю себя моментами на том, что сдерживаюсь, лишний раз не трогаю тебя, лишний раз не говорю что то

можно ли наскучить нежностью?

не знаю, но как будто боюсь этого

Никто так не понимает мою внутреннюю боль, как мама, и мне так тяжело видеть, что она плачет…

Мне не хватает личного простраства и самостоятельности. То есть комфортного здорового одичества.
Я когда в одиночестве, то я лучше себя чувствую, больше зарабатытваю, больше двигаюсь.

Я знала, что у меня по жизни будет заточение, но не думала, что такое.

я люблю это место

здесь все наизнанку
здесь все признания, которые не вместились на бумагу
здесь я

когда ты взрослеешь, то перестаёшь писать о своих любовных драмах

потому что их нет
или потому что они больше не важны

каждый раз, когда я не люблю себя
не люблю свое тело
не люблю то, как идет моя жизнь

я думаю о своих родителях

что если бы я могла быть другим человеком
(тем, на кого я смотрю с восторгом), но с другими родителями

то я бы предпочла свою жизнь
со всеми ее недостатками,
потому что мои родители - мое самое большое сокровище

Этот ебучий дед однажды обязательно умрёт, а мы будем жить дальше.

За боротьбу рухатись далі, навіть при згадці про минуле і сумом, я знаю, що краще чекає в майбутньому.
10 років тому, я б не повірила, якби мені сказали, що я працюватиму у фотостудії, фотосалоні, відвідаю 5 країн, зроблю декілька фотопроектів, познайомлюсь з крутими фотографами і фотографками.
Тоді я мала лише мильницю, зараз у мене повнокадровий!
Хоч і можу зробити у фотошопі своє фото до невпізнаваності, полюбила себе, такою яка є.

Вспоминаю Илью и скучаю по той поре, когда мы с ним зависали ночами. Разговаривали до утра. Реально волшебное время было. Надеюсь смогу однажды ещё раз такое испытать

Галина, як і в переважній більшості ситуацій, була права.
Те, що виривалось з мене назовні з таким відчаєм, насправді виявилось тим, що я давно знала, нехай не до кінця і усвідомлювала.
Я контрзалежна і нарцистична.
Я впадала в лють і кидалась речами, коли інші не поводили себе так як хотіла, я вкусила однокласницю, я закривала вуха руками и пищала, що я не чую свою прабабусю, коли мені не хотілось її слухати, я викидала закоханих в себе хлопців як непотрібні речі, коли їх функція втрачала свою актуальність або привабливість для мене…
Я не мала найменшого розуміння, що у них всіх є почуття.
Вони живі, їм боляче, вони не створені, щоб обслуговувати мене.
Я зваблювала всіх і всюди як моя мама.
Для мене не існували чужі кордони…
Я непомірно вдячна татові та прабабусі з прадідусем за те, що подарували мені любов, за досвід теплих стосунків, за те, що я не стала таким нарцістисним монстром як мама з бабусею.
І якщо чесно, то мені їх щиро шкода.
Я б не хотіла провести своє життя в замороженому нарцистичному режимі існування.
Я хочу жити і насолоджуватись кожнісінькою секундочкою свого життя, кожнісінькою безкорисною безфункційною секундочкою, яка просто приносить насолоду, бо це просто приємно лежати на пляжі, відчувати як міліметр за міліметр нагрівається твоє тіло і слухати шум хвиль, а не дратуватись від того що так по-тупому марнуєш час в погоні за бажаною засмагою.
Я колись обов'язково напишу книгу.
Той дитячий голос в моїй голові, який здатний створювати сюжети і художні описи того, що сприймають всі сенсорні системи мого тіла повернувся.
І я за ним сумувала.
Сумувала, хоч і не пам'ятала що саме втратила.
Та це не має жодного значення, колі нарешті знайшла себе.
Тепер коли я знаю найогиднішу правду про себе, мені нічого не страшно.
Той, хто викрив сам себе, не боїться бути викритим кимось іншим.
А ще у кожного створіння є причини поводити себе саме в той спосіб, в який це відбувається, навіть якщо вони нам невідомі, навіть якщо вони невідомі йому самому…

І який же це кайф вільно писати після стількох років хаточення в темниці нарцистичного сорому.
Відчуття внутрішнього польоту...
Ох і не дарма я раніше "випадково" приїхала до аеропорту.

Malaga, Costa del Sol - voy a volver.

Стан, як на початку повномасштабної. Страшенна лють і не усвідомлення масштабу. Я боюсь того моменту, коли психіка сприйме те, що сталось.