Нарешті мій банківський аккаунт виглядає як рахунок дорослої людини. Але попереду ще стільки всього треба зробити. І заробити. І витратити. Завтра до лікаря і на узі 🤞🏻
Березневий чекліст потроху скорочується, і так, я ледь з себе це можу видавити, але, бляха, так: я молодець.
Не порівнюю з себе з іншими, не порівнюю себе з тією собою, якою я б могла сьогодні бути, «якби не …». Я є я, і мій бекграунд теж залишиться назавжди зі мною, і мені треба з цим далі вчитись жити. І не так багато треба зусиль, щоб побачити: все працює. Просто дій.

свеееет

тут довольно хуёво йобнули энергетику харькова, спустя два дня саммер снова жив

а русня идёт нахуй, гореть вам до конца жизни в собственном соку

Моя вразливість не більше твоєї.
Просто
В мене не завжди виходить так вправно відганяти від себе дурні думки.
…
Одна з тисячі подібних страт може потрапити на відео. Одне відео з тисячі подібних може потрапити в публічний простір.
Але насправді
Це відбувається
Кожен
День
Вже
378 днів.

Близько 800 воїнів полку Азов досі в полоні

І хто знає,
Той знає,
Що їх майже не обмінюють.
Жодного бійця з Азову не було на останньому обміні.
Жодного.

І знаючи, що таке русня
Та руснява пропаганда щодо Азову
Можна лише
Лише сподіватися.
Що вони живі.
Що їх дочекаються.

Масштаби цього піздецю
Такі неосяжні.
І сука
Все це так болить.
Нестерпно
Що хочеться впасти на підлогу
І вити
Допоки
Я не викричу
Весь цей біль.

Слава Україні!
Герою Слава!
Героям Слава!

…

Я не знаю, вже не розумію, як то вивозити. Ледь не кожен день ці новини, від яких я роблю музику на всю гучність, аби не чути власних думок, бо неможливо.

Мені так шкода. Так боляче.
Ніколи і ні за що не пробачимо!

все-таки як близько російські війська підійшли рік тому к Києву, в голові не вкладається

в будинок через пару дворів від мого, потрапило артилерією і знесло квартири на 3 перших поверхах
по району проїхався танк і бтр, постійно було чутно вибухи

таке, звісно, щастя - мати можливість приїхати у вільний Київ
ніколи не забуду якою ціною ми виборюємо цю можливість кожного дня, і вірю, що всі окуповані території будуть звільнені

Якщо розповісти мою історію, то останні пару днів перед початком я вже геть погано спала, пунктиром. Тому о 5 ранку я все чудово чула. Наче чекала цього. З першим вибухом я підірвалась з ліжка і так сиділа декілька хвилин з одним словом в голові на повторі "війна.війна.війна.війна". Потім схопила телефон, а там в групі по медичній підготовці всі почали писати назву района або міста і слідом слово "вибух". Я побігла у ванну, сіла на підлогу і почала дзвонити, тримаючи руку з телефоном іншою рукою, бо через тремор не могла його втримати. По телефону друг сказав, що вони з родиною грузять речі і будуть їхати у бік Львова. "Збирай речі, в тебе є 10 хвилин і виходь на вулицю.". Далі смішне. Я забігла в кімнату сусіда, почала його будити зі словами "хутко вставай, почалась війна, в тебе 10 хвилин на збори, нас заберуть". На що він мені відповів "та я ввечері потягом поїду". Далі дорога в машині з малою дитиною 24 години. Повна тиша в салоні і тільки радіо, яке передає що житомирська траса під обстрілом, по якій ми їхали. Врешті Львів, 3 доби без сну і їжі, переодичне бігання в підвал під сирену. Але я безмежно вдячна всім людям, які були поруч зі мною в цей найстрашніший час в нашому житті.