Вітайте вчергове безробітну людину. Це вже третя моя робота в Польщі. Якщо робити для себе певний топ, то вийде щось схоже на:
3. Bonprix
Абсолютне собаче лайно, де ти маєш мати швидкість грьобаного автомата, щоб робити план. Текучка там неймовірна, а сама робота до блювоти одноманітна.
Протрималась місяць й радісно дізналась, що не подовжують умову.
2. Compin Polska
Завод, де працюю зараз. Непогане, немає мінімальних норм конкретно на моєму робочому місці. Та й сама робота не надто складна та не така монотонна, як складання ганчірок на Бонпрікс.
Але йобаний графік. Я прийшла на дві зміни 5\2 по 8 годин. Ідеальний варіант для мене. Буквально за тиждень чи щось біля того змінили на три зміни по 8 годин 5\2. Додалась нічна зміна, що виносило мене з життя, з відносно адекватного морального стану та зі спілкування з малим. З початку року вони вирішили зробити ще гірше: 12 годин, 3\3. Три зміни в день (6:00-18:00), три вихідних, три в нічну (18:00-6:00) й три вихідних.
Три нічні підряд по 12 годин я просто не вивозила ніяк. Ще й малий часто сам вдома сидіти мав, бо мама теж працює по змінах.
Зате umowa o prace.
1. Z pieca rodem
Пекарня-кондитерська, де працювала на касі вже через тиждень після евакуації в Польщу. Щоправда, працювати в суботу не те щоб мене надто тішило, але всього 8 годин, максимально немонотонна робота й можливість пожувати якісь смаколики.
З мінусів - umowa zlecenia, що означає жодних виплат за лікарняні та неможливість брати оплачувані вихідні.

Тепер буду шукати нові варіанти та поповнювати свій перелік робіт, які спробувала. Досвід такий досвід.

Через тиждень кінець місяця, а я й досі не доколупала першу книгу цього року. Постійно немає то часу (кляті нічні зміни й клятий графік в цілому), то сил, то просто умовний Ютуб чи Інстаграм відкривається швидше.
Здужала всього 35%, тож залишилось читати ще близько восьми годин, якщо вірити Rork.ua. Причому не сказати, що мені ледь йде тому, що не подобається. Як тільки роблю той самий "перший крок" і починаю читати - прекрасно, поїхали.
Все ще не дійшла до зав'язки головного конфлікту, але, судячи зі стрімкого загострення пристрастей, пружина ось-ось вистрілить чимось цікавим.
Не дивлячись на те, що хокей взагалі не моя тема, як і будь-який спорт, Бакман все ще пише достатньо легко й невимушено, аби їхати текстом на великій швидкості та знаходити для себе нові сенси. Так, ця книга точно для мене не ввійде в десятку найкращих або навіть топ 3 автора, але щось в ній є. Історія про шалене кохання, мрію і біль. І все це стосовно справи всього життя. Справи, що об'єднує й тримає ціле місто.

Моя колега сказала що нещодавно ходила до гадалки і заплатила їй за сеанс 1300 грн… навіть не знаю як на це реагувати
Виявилось що вона ходить до неї кожні 5 років (це був 3 раз)
Так от, нагадала вона їй що війна буде ще пару років і що у кінці росія скине ядерну бомбу на донбас шоб "не достався же він нікому" і спортити родючу землю

дуже цікаві передбачування, але я слава богу в цю хуйню не вірю

тим не менш, все рівно неприємний осадочок лишився… нашо таке взагалі говорити?

Новина роз'їбала. Ще від Дніпра ніхто морально не відійшов, тепер Бровари.

Після Дніпра, в принципі, віра трохи похитнулась, з'явився страх.

Внезапный переезд в Одессу из-за того, что нет денег платить за квартиру - не совсем то, чего я хотел этой зимой. Но альтернатив нет, увы.

Как же, оказывается, тяжело и неудобно стричь самого себя. Но было весело.

Образом жизни и принятыми решениями я пытаюсь избавиться от всех, кто мне дорог. Но на деле - я хочу избавиться от себя. Мне очень страшно.

"13 причин почему". Наверное это одна из немногих книг, которые ты хочешь побыстрее прочитать не только из-за интереса, а и чтобы эта история осталась в прошлом. И дело не в том, что книга мне не понравилась (скорее наоборот), а в том, что ты начинаешь сопереживать героям и понимаешь, что чем дальше - тем хуже.
Да, безусловно, концовка смазанная, хоть и поучительно-позитивная.
Да, безусловно, всё отдает подростковым романтизмом и фатализмом.
Но сама идея, подача, выбранный стиль - мое почтение.

появляется желание писать код, но пока не буду, но уже жжёт

перевёз сервер с харьковского балкончика за город, почищу его покрашу, будет дело

так любопытно читать все, что я тут когда-то писала

На следующей неделе переезд, который в первую очередь является бегством от себя и своего прошлого. Надеюсь я смогу сбежать и прошлые ошибки перестанут так сильно давить.