Summer-breath.com
робота
gingeropium
To nie jest na zawsze
Виявляється, запорука непоганого настрою перед роботою - двотижневий лікарняний із повноцінним 8-10 годинним сном, часом для відпочинку і самотерапії та серіал Венздей. Останнє звучить дивно, та не питайте.
Насправді це скоріше нагадування собі майбутній, що відчуття це назавжди тільки в голові. Головне добре висипатися та вірити в ЗСУ, бо війна не може тривати нескінченно довго. Страшно виловлювати в голові цифри на кшталт 8 років, 10 років тощо, але це знову повертає до істини. Все у тебе в голові.
Цього тижня працюватиму з коліжанками, яких терпіти не можу. Це теж не на завжди, тож варто видихати і відповідати їм спокійно. Думка "а якщо звільнять" не допомагає зібратись купки, тож плювати. Не остання робота в Лодзі.
gingeropium
Odległa przyszłość
Часами починаю думати, що в мене біполярний розлад чи просто якась дивна вдача. От сьогодні мене ніби хитало на гойдалках від розпачу і небажання кудись виходити або щось робити аж до активності та впевненості у власних силах (хоч зараз виходь на роботу і став на місце тих двох...). Навіть майбутнє перестало здаватись таким темним, непролазним та лячним.
І що далі? А далі мене знову хитне до розпачу і впевненості вже у власній нікчемності, неспроможності та відсутності майбутнього в цілому.
Ось такі "веселі" гойдалки.
Як затриматись принаймні десь посередині? Не знаю. Пробую писати принаймні власні думки. Найсмішніше те, що такий спосіб я обирала декілька разів, коли була в дупі та потребувала… не порятунку, назвемо це допомогою. Так, потребувала допомоги. А потім ті щоденники зникали. Саммер (ще той, 10 років тому), тейсті, що теж видалився повністю.
Залишились лише окремі спогади, що можуть бути далекими від реальності. Можливо і цю сторінку очікує та сама участь. Через декілька років її видалять, а події залишаться далекими спогадами…
І знаєте що? Я буду тому безмежно щасливою.
gingeropium
Rok po roku. Dzień w dzień.
Найстрашнішим у моєму житті зараз здається кляте відчуття, що це назавжди. Ця ненависна робота на заводі, життя з мамою в малюсінькій квартирці, шумний поляк з однаковими жартами та фразами кожної суботи у нас вдома. Стагнація. Відсутність творчої наснаги та впевненості у стабільності завтрашнього дня. Якесь особисте пекло в голові (бо ж пам'ятаємо: все, що відбувається — в голові), хоча її саму в тому впевнити ніби неможливо.

Добре, беремо той рік, те саме третє грудня. Я готувалась до гри, неймовірно нервувала і була радісно-схильована, бо вперше ми мали зібратись саме таким складом. Працювала на улюбленій роботі, через місяць почну писати сценарій до мультика, якому так і не судилось вийти. Була разом з партнером і переймалась скоріше через кредити та самореалізацію.

Все змінюється. Кожен рік дивишся назад і думаєш Тоді я й подумати не могла, що опинюсь на цій точці. Та, здається, моя найкраща точка залишилась в колишньому житті. Разом з мріями, вірою в перспективне майбутнє і щасливий завтрашній день. Тішить принаймні те, що того року я намагалась насолоджуватись кожним днем, вбирати його під шкіру та замикати в серці на маленький ключик. Мене не лишало передчуття чогось чорного, поганого та змін. Зміни лякали мене весь час.
Що ж, найбільші страхи (змін та за життя партнера) тільки загострились. Але подивимось, в якій точці я буду наступного року.
gingeropium
Problem jest rozwiązany. A może jednak?
Розмова відбулась. Трохи не так я її собі уявляла звичайно, але виключення світла вносять свої корективи. Вчора обірвались на доволі неприємній ноті, але був час забратись думками та написати довжелезний текст повідомленням. Зранку партнеру дали світло і він одразу подзвонив поговорити.
Я не дуже вірю у всю цю штуку типу "П'ять мов кохання", бо в цілому проти типування людей по конкретним категоріям, але штука Я не вмію демонструвати кохання словами, тільки діями в його контексті дійсно працює. Він висвітив ті моменти, на які я не дуже звертала увагу, але саме вони для нього демонстрація його почуттів.
Складно, коли ви такі різні, але не дарма вже п'ять років разом. Єдина моя проблема в тому, що коли ми не розмовляємо більш як три дні, то в голову одразу лізуть абсолютно дурнуваті думки. Не можу дати собі з тим ради, хоч ти що роби.

Знайшла сайт з психотерапевтами, що працюють в доказових методах психотерапії. Середня ціна 1300 грн. Але розумію, що треба фіксити голову, бо в ній все дуже погано. Дуже.
gingeropium
Wszystko dzieje się w głowie
Все в нашій голові. Ця фраза рідко мене рятує від того, що продукує ця сама голова.
Наприклад, я вже кілька разів розірвала стосунки. Принаймні у своїй голові. Маю депресію. Теж у голові, поки не доведено зворотного. Живу найгірше життя із можливих.
Маю багато запитань. До себе. До партнера. До провидиць. Скоріш за все похід до психотерапевта неминучий, та і я сама цього хотіла б. Мабуть. Бо щось робити (а психотерапія завжди про дію) зараз мені важко. Домашні завдання, копирсання в собі… Не впевнена, що маю достатньо ресурсів.
Хоча це може всього лише в голові?

З початком блекауту і перебоїв зі світлом стосунки з партнером просто… не знаю. Сказати закінчились? Офіційно ні. Погіршились? Та й таке, вже давно це не романтичні стосунки аж ніяк. Просто тепер він дзвонить раз на тиждень, бо має тільки комп'ютер.
Мені складно. Тому що, знову ж, все в голові. І немає другої людини, з якою можна поговорити стосовно цього. Хоча, навіть коли намагаюсь це виходить просто моїм монологом, що нічого не змінює.
Мені здається, що ми вже більше ніколи не побачимось.
gingeropium
Proszę, wystarczy
У мене тотальне безсилля. Немає сил навіть написати про все нове, що відбувалось за цей час. Черговий досвід буллінгу на роботі, новий ноутбук і досвід письма всліпу (клавіатура виключно латиницею), письменницька імпотенція…
В кінці кінців записалась на tell.me.ukr до психолога. Випав психоаналітик, але у мене настільки все «не окей» в голові, що нехай вже так. Зараз вже готова навіть віддавати гроші за терапію, якщо чесно, аби тільки краще стало.
Того року витримала без антидепресантів, але черговий мій зимовий сезон все ближче і щось мені підказує, що цього року доведеться таки знову пити ліки.
gingeropium
Dobry wieczór na kolejny problem
То що, тепер я знову безробітна, доброго вечора. В принципі це сталось ще в понеділок, але якесь розуміння (і загони на цей рахунок, ага) стартує саме відсьогодні.
Я фізично не встигаю робити норму, тому це було очікувано. Але крім мене звільнили й дівчину, з якою ми добре ладнали і яка ту саму норму робила дійсно добре. Можливо вони набирали людей виключно для того, аби в сезон наробити гарні об'єми.
Добре те, що ми поки не орендуємо квартиру, а живемо… ну, якось. Погано, що наступного місяця треба вже домовлятись за оренду, а зарплатні можливо не буде. Хоча може я зовсім скоро щось знайду, але не впевнена. Коротше, ситуація знову близька до дупи.

Крім того питання відносин знову підіймалося. Розмовляли декілька годин. Мене не влаштовує, що партнер максимально відірваний від реальності (в моєму розумінні, бо моя психіка працює інакше) та взагалі в моїй голові близький до малороса (принаймні "аполітичністю"), а його – моя «агресивна пропаганда». Були деякі й інші проблеми, але я насправді не впевнена, що він розуміє, як їх вирішити або просто не буде цього робити.
Якщо за два чи три роки чувак так і не пішов по лікарях через проблеми з лібідо і відсутністю регулярної ранкової ерекції, живучи зі мною разом, то навряд він це зробить, коли я в іншій країні. Хоча б до психіатра дійшов через підозру на депресію і те слава богам.
Не знаю, що вийде з цього всього і чи протримаються ці відносини ще… не знаю, кілька років? Але поки що все зовсім не радісно і викликає в мене неоднозначні емоції.
gingeropium
Złożony (trudny?) okres na pracę
Місяць. Вже місяць я працюю фізично і можу сказати одне: я, бляха, на це не заточена. І тут не про «я у мами особлива квіточка», а про те, що із всіх чеснот швидкість навіть поруч зі мною не стояла.
Я. Блять. Не можу. Робити. Швидко.
Норма на моєму складі – 600 шт/день. Не уявляю, як дівчата її роблять. А тим паче – роблять більше. Мій максимум до якого змогла дійти ціною вилазок в туалет і попити – 315 шт. Я просто не можу фізично робити швидше. Ну ніяк. Ні під загрозою звільнення, ні під стресом (навпаки ще більше уповільнююсь), ні-я-к. І це проблема, бо тут особливо нікого не тримають. Ти – буквально гвинтик, який з легкістю змінюють, якщо працюєш якось не так.
І це для мене така дичина… Я звикла, що мене цінують, що входять в положення і створюють нормальні умови. Що я – людина, а не функція. Тут все абсолютно інакше. Дикість.
Сьогодні хотілось одночасно плакати, кричати й кинути все. Думка «Не витримую, я так більше не можу просто» свердлила голову весь час. Зараз емоції вщухли, але їх посмак лишився.
Не знаю, що буду робити із цим всім. Поки що хочеться удавати, що все в порядку. Хоча це взагалі не так.