Не хочу читати новини. Здається, просто не витримаю ще більше болю. Тому просто день другий.

6. Чи користуєшся підпискою на книжкові сервіси?
Як я вже казала вчора – так, я люблю підписуватись на різні сервіси. Зараз в мене діє підписка на Yakaboo через те, що якихось прямих аналогів (з приблизно таким самим обсягом доступних книжок) колись улюбленого MyBook так і не знайшла, а приносити гроші русні не збираюсь.
7. Інтернет-книгарні чи фізичні?
Будь-які, просто для різних потреб і станів.
Фізична книгарня – це завжди певна атмосфера, моральне розвантаження і натхнення. Не обов'язково навіть щось брати, це просто ніби… місце сили.
Онлайн-шопінг це про мобільність, швидкість та, чого вже брехати собі, вигідніші ціни.
8. Чи купуєш книги через обкладинку?
Через обкладинку звертаю увагу на книгу, шукаю інформацію та додаю до списку. Але не купую паперовий варіант, тільки електронну. Якщо розумію, що буду перечитувати – тоді можу включити до "кошика".
9. Чи купуєш хороші книги, але з поганою обкладинкою?
Оооооо, дурнувата обкладинка прекрасної книги – це дійсно мій біль. З одного боку розумієш, що будеш перечитувати ще не один раз, а з іншого – якась гидота на поличці.
Я завжди вірю в краще і чекаю якіснішого перевидання.
10. Чи купуєш погані книги, але з красивою обкладинкою?
Як не дивно, але такий досвід маю. В мене був великий пунктик – хотіла зібрати всього Кіза через просто неймовірні обкладинки. На жаль, далеко не всі ті книжки дійсно заслуговують хоч краплі цікавості. Тож гарна поличка перемогла критичне мислення в цьому плані.
Зараз це здається якимось дивним, бо дуже змінився контекст. Та й я сама.

Хочу якимось чином мотивувати себе… хоча б на щось. Тому почну щось типу марафону книжкових питань. Буде що писати, буде про що подумати… Яке-не-яке заняття, окрім нескінченного читання та лупання в соціальні мережі.

1. Тверда чи м’яка обкладинка?
Будь-яка. В мене взагалі немає ніяких "забобонів" щодо обкладинки з того моменту, як приїхала у Польщу. Так би мовити, зрозуміла всю красу та функціональність м'якої обкладинки.

2. Суперобкладинка надягнута чи знята?
В процесі читання завжди знімаю, бо вона мені заважає. Але після того – знову надягаю, навіть якщо просто лишаю біля ліжка чи на столі.
Хоча якщо є вибір, то куплю книгу без суперобкладинки. Тут розуміння нахіба воно треба так і не з'явилось.

3. Букіністика чи нові видання?
Тут на першому місці однозначно нові видання. Я не те щоб поціновувачка букіністики. Але якщо немає жодних опцій, то можна походити букіністичними магазинами.

4. Електронні книги - так чи ні?
Електронним книгам не «так», а «ТАК». Я підписуюсь на різноманітні сервіси, купую електронні книжки в магазинах і взагалі дуже сильно популяризую саме таке читання. Окрім однозначної екологічної переваги воно має ще один класний плюс – тобі немає потреби везти з собою тяжкі коробки. В умовах війни це виявилось не аби якою перевагою.
Так, я евакуювалась з трьома книгами за плечима. Хотіла брати більше, та це викликало справжній скандал.
Тому мобільність – це не розкіш, це дійсно хороший підхід до читання.

5. Аудіокниги - так чи ні?
Слухати аудіокнижки я почала роки два назад. Тоді ще російською, маючи підписку на MyBook. Не могла без цього ні ходити в душ, ні мити посуд, ні готувати.
Остання аудіокнига російською була в моїх навушниках у березні. Пару днів тому я все-таки вирішила спробувати аудіокнигу українською. Встановила абук і почала з безкоштовної, аби зрозуміти, чи зможу так само добре "співпрацювати" з контекстом, чи буде так само зручно. Тим паче художні книжки я частіше все ж читала, а не слухала.
Зараз ми з Собакою Баскервілів обережно занурюємось в історію Шерлока Холмса, з якою я знайома, як не соромно визнавати, тільки через серіали та попкультуру. Поки що все більш-менш(завдяки неймовірному начитуванню від Сергія Бойка).

Цього року у мене не виходить читати нонфікшн, ніяк не лізе. Торік у мене було прочитано доволі багато такої літератури, як на тему сценаристики й фемінізму, так і якісь більш узагальнені. З художніми тільки ніяк не складалось.
2022 же навпаки став для мене роком художніх книжок.
Таке відчуття, ніби читати щось інше просто не має сенсу. Для чого всі ті мрії, коли твоє життя може зламатись за якісь кілька годин, зруйнується вщент і тобі знову доведеться вчитися жити це життя заново.

Питання в тому, яким може бути майбутнє і чи варто витрачати час на ці всі книжки, на знання, які так тісно пов'язані з мовою. Як показало життя – треба мати якісь навички, що не пов'язані з мовою. Але в мене таких немає. І книжок на подібні теми теж немає.
Тому з головою поринаю в чуже життя, живлюсь історіями інших, нехай і вигаданих, людей та уникаю думок про реальність, про майбутнє, про те, що половина прожитого мною життя просто втратила свій сенс…

Очікувано, що зараз книги читаються ну дуже повільно. Особливо з моїм умінням підбирати акурат те, що викликає неоднозначні емоції і тригерить.
Зараз читаю «Інтернат» Жадана і настільки повільно продираюсь між рядків, настільки болісно, тривожно… Історія не просто актуальна і на часі, вона буквально має бути прочитана кожним. Найголовніше питання, яке майорить на фоні: чи можна в умовах війни вважати себе непричетним до того, що відбувається, лишатись "аполітичним" і "ні за кого". Можливо, для когось історія буде про щось інше, бо ж кожен з нас має свій досвіт та особливості світосприйняття, та для мене головний герой Паша – це буквально відлуння слова «вибір».
Але найдивовижніше в цій книзі – вміння автора писати так, що читати практично фізично боляче, але відірватись просто неможливо.

Дивно читати про війну та буквально бачити й чути її "у прямому ефірі". Щиро вважаю, що кожен, хто поїхав з країни, аби врятуватися чи врятувати сім'ю, дітей тощо, просто зобов'язані прочитати цей роман. Аби мирний пейзаж за вікном не вводив нікого в оману, бо жоден з нас не повинен забувати ні на мить – війна ще триває.

Я стала больше читать. Меня это очень радует. Это говорит о том, что у меня стали сдвигаться закостенелые привычки, например как - безвылазное сидение за компом. Раньше я буквально не знала чем себя занять, если вдруг я из него вылезала. Максимум что могла поделать - посидеть в телефоне, но это ничего по сути не меняло.

Но к чтению я пришла не сразу. Сначала мне предстояло понять, что именно мне мешает.

1) Неудобство места. Очень часто мы не можем что-то начать делать, просто потому, что чтобы это действие начать, нужно переделать еще кучу дел (переложить вещи со стола, протереть пыль, или уйти в другое место, которое тоже требовало "приготовления". Моим камнем предкновения было - отсутствие лампы в месте где мне было бы удобно читать, а именно рядом с диваном (по совместительству моей кроватью). Конечно, можно было бы читать и за письменным столом, но там же стоял и компьютер, который перетягивал на себя внимание. Возвращаясь к месту. Диван был удобен в плане положения для чтения, но там было темно. Так что небольшая лампа решила мою проблему. В последствии я нашла еще много плюшек подушек в выбранном мной месте, что создавало особую положительную атмосферу чтения.
2) Устранение помех. Как раз смена места постоянного пребывания (в пределах квартиры, а для кого-то может и за ее пределы) имеет несколько плюсов. Каждый освоенный нами уголок уже имеет определенную ассоциацию. К сожалению, стол с большим компьютером у меня ассоциировался с играми либо с ютубчиком, поэтому он навевал путы прокрастинации любого дела, за которое хотела взяться. Для меня стало решением, выключать его, пока за ним не сижу (чтобы не было соблазна в перерывчике залезть на два часа пять минут в вк или тот же ютуб). Когда я пользовалась только небольшим ноутбуком до появления пк, само место было более трансформабельным. Я могла просто убрать его со стола и заниматься чем-то не отвлекаясь. Плюс сам стол был свободен. Сейчас пк занимает очень много места (стол изначально не предполагал его наличие) и очень сокращает количество "удобного" пространства. Ну да ладно. Про стол и пк, возможно, напишу отдельно.

Помимо устранения неудобств, мешающих смене привычки, мне было полезным найти и положительные аспекты в приобретении новой.

1)Приятное время провождения. Даже если я садилась в то уютное место-для-чтения и не читала, мне было приятно там находиться и я просто наслаждалась обстановкой. Это имеет при себе плюс - тебе хочется туда возвращаться. Но так как место изначально заточено под чтение, там не особо удобно заниматься чем-то другим. Например, для залипания в те же сериалы - я скорее предпочту большой экран и стол чтобы что-нибудь жрать без остановки хомячить во время просмотра, в то время как на диване не удобно что-то ставить чтобы есть. Максимум что я могу поставить рядом - это чай или какао.
2) Движение к мечте. Когда я сажусь туда, обкладываюсь подушками, и укрываюсь периной (максимальный уют), я больше думаю о том, какой на самом деле стиль жизни хотела бы иметь. Какой хотела бы дом. И мне приятно думать, что вот это вот маленькое гнездышко свитое для себя, это уже первый шаг на пути к моей мечте. Мечте в которой, я не трачу время на ерунду, больше читаю, и окружена красивым пространством, которое меняю сама как захочу. Само по себе чтение для меня - атрибут этой мечты, так что это тоже меня мотивирует. Нельзя забывать мечты. Их нужно холить и лелеять.
3) Прогресс. Если ты сделал хоть что-то что приведет к тебя новой положительной привычке - это уже прогресс. Даже если ты еще не начал непосредственно читать, но хотя бы понял, что тебе мешает - это уже прогресс. Если ты поставил лампу, для фоссилизации и начала чтения - это тоже прогресс. Любой шаг на встречу привычке прогресс! И его нужно отмечать! Не надо думать, что со словами "все! с понедельника читаю по 100 в день" ты правда начнешь это делать. Но с бОльшенй вероятностью начнешь себя ругать, за то, что ты этого не сделал. Не надо так.

И так, пройдя определенный путь к прививанию себе привычки читать, могу сказать следующее.
Я правда стала больше читать. И я стала удивляться, что книги то оказывается прочитываются! (вау!) Что даже введя это в привычку, я не "читаю весь день". Я периодически продолжаю залипать в сериалы вместо чтения, но уже делаю это осознанно, потому что знаю, что начать читать мне ничего не стоит, и сейчас я делаю то что делаю, потому что хочу, а не потому что "лениво идти читать" (подразумевая кучу неудобств на пути).

Когда я в первый раз читала эту книгу, она мне ну никак не заходила, не нравилась, вызывала отвращение, неприятный осадок. Но я вновь и вновь начинала заново, потому что бросала, наверное, раз пять.
Теперь, когда я уже заранее знаю, насколько эта книга охуенная, я не могу насытиться ею, мне хочется каждую страницу перечитывать десятки раз.
Это вообще как, норм?

В последний месяц до меня добрался один из самых страшных врагов любителя книг - Нечитай. Нечитай отбивает полное желание читать книги, заявляя что у этой скучный сюжет, у той мне сеттинг не нравится, плюс тысяча других отговорок.
Но недавно я взяла в руки себя, а также моего верного спутника по жизни - читалку Kindle, и завершила свой годовой Reading Challenge прочитав книгу "Монстролог" в жанре ужасы и мистика. И в который раз открыла очарование книг.
Моснстролог мне к слову очень понравился, сюжет мрачный, но не слишком страшный(хотя в 3 часа ночи вчера я поймала себя на мысли, что мне страшно передвигаться по квартире в темноте).
Теперь я в раздумьях - продолжать чтение на той же волне, то бишь перейти от ужасов к дарк фэнтези, или же прочитать "ванильного" в сравнении Макса Фрая и его "Чайную Книгу"?

Вы читали такую книгу Джулии Кэмерон "Путь художника"? Это тропа через лес, пронизанный солнечными лучами, путь сквозь колючие дебри терновника. Путь, который сложно и интересно пройти. Дорога к своему сердцу.
Вы уже нашла свой путь художника?

Тия Александер - Год 2150
Невероятно вероятная утопия.