frank
я хочу заповнювати площини
поезіями й пам'яттю,
пульсом, що лунає так гулко
словами радості,
голосними звуками перемоги,
хочу писати історію й гучні промови,
доречі, своєю рідною мовою.
хочу наливати турботу до кожної склянки,
як води із місцевою хлоркою,
лікують ранки,
як теплі обійми опісля розлуки,
сходяться гирла річки,
мої улюблені синьо-жовті стрічки.
2
violetviolet
Когда у меня болит спина или поясница, я чувствую себя самой несчастной девочкой на свете. Так хочется, чтобы меня пожалели.
Благо, это чувство проходит минут через 10-15)
0
ukraine
0
the-pain-inside-me
Когда просыпаюсь и вижу уведомления о сообщениях от знакомых, то во мне горит огонёк надежды, что это поздравления с победой Украины. Каждый ебучий раз так.
0
frank
- Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?

- Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.

Прийшли сюди, принесли покору і втому.

Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.

Наше місто було з каменю та заліза.

У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.

У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.

Тепер навіть у наших снах пахне горілим.

Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні.

Їхні пальці вночі торкались безодні.

Джерела в місті були глибокі, наче жили.

Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.

Найкраще про нас розкажуть могильні плити.

Можеш із нами просто поговорити?

Даруй нам свою любов, стискай лещата.

Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.

Розкажи нам, навіщо спалили наше місто.

Скажи хоча б, що зробили це не навмисно.

Скажи, принаймні, що буде покарано винних.

Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в новинах.

- Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.

Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.

І невинних вона, до речі, теж чекає потому.

Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.

Чому саме ви потрапили до темних потоків?

Потрібно було уважніше читати книги пророків.

Потрібно було оминати пекельні діри.

Для мирянина головне – не бачити в дії символи віри.

Пам’ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,

про птахів, які падають на міста, мов каміння?

Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.

В кінці – там взагалі погано, не буду навіть розповідати.

Яка між нами різниця? Як між приголосними й голосними.

Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.

Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.

Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати.

Я не знаю нічого про неминучість спокути.

Я не знаю де вам жити і як вам бути.

Я говорю про те, що кожному з нас властиво.

Якби ви знали, як нам усім не пощастило.

Жадан
0
windhead
Все, что происходит между мной и В. - сплошное разочарование. Надеюсь, это ненадолго.

Мысленно возвращаюсь в квартиру Д., где меня всегда ждали. Я все думаю, стоят ли на той же полке баночки с косметикой для снятия макияжа, которые он сразу же мне купил, чтобы я могла оставаться у него на ночь. Висит ли второе полотенце там же, где я его оставила?
В курилке я присматриваюсь, пытаясь увидеть сплетенную мной фенечку на его руке, или золотистую веревочку, выглядывающую из под чехла телефона, которая ведет к моей первой и самой искренней любовной открытке. Наверное, не стоило дарить ему вещи, один вид которых в секунду сможет сделать меня печальной.

Я так хочу снова оказаться на кухне, где уже приготовлен именно такой кофе, который я люблю пить по утрам. Послушать, как поет птичка. Выглянуть в окно. Повернуться, и увидеть его удивительные глаза.
0
Polaris
Ну как бы нет ненависти к россиянам. Простите соотечественники украинцы, если что. Нет этой злости на них, как на граждан упырского государства.

Власть их ублюдошная, на нее злюсь. Их армия и солдаты вызывают холодную ярость, стальную такую, от которой не убивать хочется, а еще больше помогать нашим. И свою жизнь жить так, чтобы они там видели и поверить не могли, что так хорошо может быть.

Но ненависти к россиянам - нет.

Но появилось, и конкретно так возрастает, чувство того, что они не стоят моего внимания. Как-то так. Ну как бы и не презрение с омерзением, а вот что-то такое, что можно назвать большим ПОХУЙ.

Похуй на русских становится. Не на всех, конечно же. Я знаю, и очень хорошо, прадед прошедший Освенцим передал такую мудрость, что везде есть "люди и твари". И с людьми я охотно могу поддерживать дружбу. А вот с тварями всё именно так. И твари там, как у их классика, одни дрожащие, права не имеют и слепо блеют в стаде, которые "давайте без политики". Вторые власть имущие, которые совсем рамсы попутавшие.

И вот похуй. Настолько, что просто хочется стряхнуть со своей жизни, как крошки с одеяла. Забыть и жить счастливо.
0
CendresDeLune

«

Я не боюсь смерти, я боюсь времени»
— Interstellar
0
reflechir

для тих, хто ще віре у фейки

Жінка з цього фото
я знайома з нею через 2 рукостискання

сусідка, з якою я знімаю квартиру, родом із Київщини, вона мені сказала що ця жінка - мати ії однокласниці

Ірину вбив пострілом російський солдат, вона їхала на велосипеді додому, але так туди і не доїхала

3
ll

Masumi Ishikawa

0
ukraine
0
Moimysli
Так странно. Я первый раз начала довольно непринужденно общаться с девушкой, испытывая к ней необъяснимую симпатию, как она удалилась. Как будто упустила какую-то возможность. Глупая. Опять не послушала себя.
0
frank
люди, які щось роблять зараз ЛИШЕ, щоб потім усім казати "а от я..." мають піти нахуй.
або робіть від усього серця, або дорога відкрита.
не терплю лицемірство.
0
TooMuch
злость, нарциссизм и стремление доказать себе свою исключительность, отыграть собственную травму
вот что держит меня в этих отношениях
о, это вовсе не любовь
и когда я понимаю это, мне даже легче
теперь я могу наслаждаться своей ненавистью
теперь я могу прожить ее
как там было, безумие - не деградация, да?
0
TooMuch
моя ненависть и ярость не знает границ
какое-то дьявольское:
«ну давай, разрушь уже скорее все вокруг себя, чтобы тем самым уберечься от боли»
а больно невероятно
и эта боль, отравленная яростью, разъедает меня и всю мою жизнь

в целом, могу констатировать, что эксперимент затянулся, пора бы уже сделать выводы
0