ненавижу всё и всех прямо сейчас

начинается сюрр - дальше хуже
страшно

неизбежность, которую всегда так хочется отрицать

Д. проснулся раньше и полез в телефон, включив его ему сразу пришли уведомления и громкая вибрация. Я злюсь, потому что заранее представляю, что мой день будет испорчен. Хотя в реальности то, как пройдет мой день зависит от меня, а не от того, что меня разбудило.

Эти упражнения на осознанность должны сделать меня адекватней. Но прошло уже пять часов, а я колючая как еж и направляю эту колючесть на Д. Но причина моей злости не в нём. А в том, что я настроила себя на полностью испорченый день и сама же сделала его таким.

запилил гротту, пробуйте grotta.io

туда можно кидать всё, включая видюшки с репостов в телеграм бота, он всё выкладывает сразу

снова мы. сидим на очередной больничной койке в сгоревшей психушке. от запаха дыма у меня немного болит голова. мы с парнем-маньяком что-то ищем в ворохе одеял, а потом гаснет свет и все замирает. когда наступает полная темнота, мы с ним садимся на койку и беремся за руки. я держу его руку обеими ладонями и вздрагиваю, когда какой-то жуткий силуэт появляется перед нами. его это смешит. парень-маньяк обнимает меня одной рукой за талию. это защитный жест. девушка-актриса падает на нас сверху и кричит. все это поднимает мне настроение.
когда я устраивалась на эту работу, то не могла даже представить насколько я буду тут счастлива. вот это я просыпаюсь днем на работе. в середине своего выходного. моя голова лежит на огромной подушке-котике, которую еще летом сюда перевезла девочка-программист. мне снились сны. наша гримерка темная, девочки сидят вдвоем за столом и склеивают голову жуткой кукле. я открываю глаза и сразу начинаю с ними разговаривать. потом приезжает команда на вечернюю игру. наша начальница грунтует стены на ресепшене. утром у нас было собрание, где мы просто болтали о всяком, поздравляли парней с днем рождения, играли в крокодил и ели пиццу. и потом мальчики уехали на свой квест приводить в порядок трупы, а я легла спать на пару часов.
вечером того дня денис забирал меня с работы. он сам ехал с какой-то колбасной конференции и вез на заднем сидении пакет с ветчиной. мы слушали пугачеву, я трясла эти контейнеры с сосиками и индейкой как маракасы. а потом мы встречались в баре с нашими блогерскими друзьям, пили пиво и играли в бумажки на лоб. обсуждали работу. недавно мы задружились с одним парнем, он оператор или что-то такое. а еще он очень высокий кудрявый блондин, мы довольно смешно выглядим вместе.
у меня было два долгожданных выходных, но я оба из них провела на работе. не сказать, что это сделала меня несчастной или что-то такое. из-за новогодней загрузки мы очень долго никуда не ходили вместе, поэтому я просто была рада выбраться из дома, чтобы посетить какое-нибудь жуткое место с нашей командой мечты. девочка-актриса вернулась из отпуска с небольшой кучкой историй, которые огромным потоком рассказывала мне в такси. я, в свою очередь, жутким голосом читала описание квеста на который мы едем и болтала с водителем. потом мы, освещенные зеленым, сидели на ресепшене на очередной промзоне. смешно от того, что мы постоянно оказываемся в таких странных ситуациях. и я обожаю ходить с девочками на квесты, потому что они очень громко кричат. я люблю, когда люди кричат.
и вот опять мы. стоим в светлой больничной палате. я пугаюсь резко включившейся воды. парень-маньяк кладет подбородок мне на голову, и мы какое-то время стоим в этой идиотский позе, осматривая комнату. я держу в руках контейнер с галоперидолом и думаю обо всех тех днях, когда выпивала горсть таблеток три раза в день, чтобы просто чувствовать себя нормально. и о том, что это все кажется таким далеким. а потом свет опять гаснет.
когда мы едем в метро назад, моя аура притягивает к нам какого-то казахского алкаша. и мы с парнем-маньяком болтаем с ним всю поездку. мужик объясняет, что в нормальных отношениях оба должны сильно любит друг друга. и что мы с парнем-маньяком должны держаться вместе. мне от всего этого очень смешно.

Щось написати?
Зараз дивлюсь серіал Тед Лассо. Звісно, дужеее подобається. Закриваю очі на цих натягнутих персонажів, трохи пластмасових. На ці інсценовані збіги і діалоги. Бо, головне, втрачене за останнє десятиріччя, переважає - добро і повага. Так приємно дивитись на цей легкий сюжет, де ніхто нікого не ображає та не створює драм на рівному місці.

Ще на днях нарешті подивилась аніме "Дівчина, що підкорила час". Задалась питанням: якби я отримала можливість стрибати у минуле, чи змогла б запобігти цій війні? Висновок: ні, не змогла б.
А в аніме найбільше сподобалась картинка. Дуже "відчувається".

Я не хочу быть другом, с которым прерывается общение после одной ссоры.
Мне нужно научиться сразу говорить, если мне что-то не нравится.

Вже всі знають про хлопців з Івано-Франківська, що накачували дівчат алкоголем й наркотиками, після чого знімали відео та ґвалтували.
Здавалось би, в цій ситуації всі розуміють, хто тут винуватець (спойлер: не жертва, незалежно від її дій), але чимало коментарів під постами на цю тему, виглядають так, ніби люди відірвані нахуй від реальності. І звучать вони самавинна.

Чому?

По-перше, звинувачення жертви — це про відчуття власної безпеки.
Світ справедливий, треба поводитись добре й з тобою не станеться нічого поганого; вони самі накликали на себе біду, а я хороша й зі мною так не буде.
Це когнітивне упередження, яке покликано захищати нашу психіку, мовляв, грай за певними правилами й все буде добре.
Погані новини: світ так не працює. В ньому немає справедливості та правил, що гарантують недоторканість.

По-друге, виправдання власних вчинків. Це не я роблю погано, не я ґвалтівник або співучасник, це вони погані й неправильні. Здорова людина за замовчуванням не вважає себе монстром, знаходячи собі виправдання, нюанси й "лазівки".

Підліткою я мала різний досвід компаній. Це не завжди були тільки класні й адекватні люди. Серед моїх приятелів були наркомани (та ще й багацько), просто відбиті неадеквати, діти багатих батьків… Коротше, різні кадри.
Бувало так, що ми завалювались в гості до когось й там збирались люди під впливом або просто незнайомі сильно старші хлопці.
Якщо відверто, то ніщо не заважало їм підсипати нам щось в їжу чи напій, або застосувати силу. Це були наші 15 років, коли хотілось бути крутими й мати відношення до всіляких творчих фриків.

Чи ми відстрілювали рівень небезпеки таких "вписок"?
У мене не було страху, тільки максималізм й впевненість, що зі мною нічого страшного не станеться. В такому віці взагалі ще немає відчуття власної смертності й розуміння, що знайомі люди — далеко не гарант безпеки. Тим паче коли вони угашені.

Я чи мої подруги цілком могли стати жертвами подібного. Нам пощастило. А цим дівчатам — ні.

Недоторканість людини, незалежно від поведінки, одягу чи стану, це базове право, прописане Стамбульською конвенцією. Жоден не може ґвалтувати жінку, навіть якщо вона гола й п'яна, проституйована чи виставляє фото на онліфанс. Недоторканість тіла гарантована будь-якій людині.

Сподіваюсь, ці виродки отримають максимальний строк та стануть прикладом для їхніх прихильників та підписників, що за такі дії прилетить кожному.
Але, на жаль, не вірю, що наші самавинна кудись переведуться чи щось зрозуміють. Бо довбойобів в цьому світі більше. Шкода.