homewhereibelong
To nie jest na zawsze
Виявляється, запорука непоганого настрою перед роботою - двотижневий лікарняний із повноцінним 8-10 годинним сном, часом для відпочинку і самотерапії та серіал Венздей. Останнє звучить дивно, та не питайте.
Насправді це скоріше нагадування собі майбутній, що відчуття це назавжди тільки в голові. Головне добре висипатися та вірити в ЗСУ, бо війна не може тривати нескінченно довго. Страшно виловлювати в голові цифри на кшталт 8 років, 10 років тощо, але це знову повертає до істини. Все у тебе в голові.
Цього тижня працюватиму з коліжанками, яких терпіти не можу. Це теж не на завжди, тож варто видихати і відповідати їм спокійно. Думка "а якщо звільнять" не допомагає зібратись купки, тож плювати. Не остання робота в Лодзі.
domlavand
С наступающим меня днём рождения.
Я лежу в кровати на втором ярусе. Горит ночник. Все спят.
С днём рождения меня.
Час назад Полина прислала видео, где она поздравляет меня. И я расплакалась на лестнице хостела. И долго не могла успокоиться. Очень скучаю. Очень тяжело.
2
makkenzi
Hey
Сучасна реальність мого життя - цілодобовий самоаналіз.
Щоб не здуріти, хочу писати принаймні частину думок сюди, для себе.
Такий спосіб блогу/життя в мене вже був з років так 14-ти і до 22-х. Тоді я зверталась до блогу тільки тоді, коли була в розпачі і потребувала допомоги від самої ж себе (дивно звучить правда?)
Не можу сказати, що я на межі, але думаю для мене буде корисно згадати, як я записувала частину своїх думок і переживань в блог, бо мала таку мрію, як написання книги про власне життя ( ну а хто з вас про це не думав?)
Згадуючи проблеми, про які я писала колись, стає смішно, але не будемо знецінювати свої емоції, коли і як би ми їх не відчували.
Хотіла б дати одразу собі настанову - ділитись різними емоціями і переживаннями, а не тільки коли накриває.
Тому, що nothing else matters.
2
Miaoo
Впервые пошел снег, скоро целый год с начала войны.
Помню, был какой-то день, когда вышла утром часов в шесть из погреба, из темноты к яркому свету — на улице нападало много снега. Сантиметров семь под ногами, все деревья укрыты, красивая сказочная зима. И вокруг так тихо-тихо, ни звука, слышно только собственное дыхание. Связи не было, телефоны выключены, думалось «а вдруг всё закончилось, вдруг война прекратилась?». Было минут двадцать помолчать и помечтать. А потом снова начался гул со всех сторон, взрывы то дальше, то ближе, бесконечный грохот в ушах.
Пускай в нашей жизни больше не будет такой зимы.
2
homewhereibelong
Wszystko dzieje się w głowie
Все в нашій голові. Ця фраза рідко мене рятує від того, що продукує ця сама голова.
Наприклад, я вже кілька разів розірвала стосунки. Принаймні у своїй голові. Маю депресію. Теж у голові, поки не доведено зворотного. Живу найгірше життя із можливих.
Маю багато запитань. До себе. До партнера. До провидиць. Скоріш за все похід до психотерапевта неминучий, та і я сама цього хотіла б. Мабуть. Бо щось робити (а психотерапія завжди про дію) зараз мені важко. Домашні завдання, копирсання в собі… Не впевнена, що маю достатньо ресурсів.
Хоча це може всього лише в голові?

З початком блекауту і перебоїв зі світлом стосунки з партнером просто… не знаю. Сказати закінчились? Офіційно ні. Погіршились? Та й таке, вже давно це не романтичні стосунки аж ніяк. Просто тепер він дзвонить раз на тиждень, бо має тільки комп'ютер.
Мені складно. Тому що, знову ж, все в голові. І немає другої людини, з якою можна поговорити стосовно цього. Хоча, навіть коли намагаюсь це виходить просто моїм монологом, що нічого не змінює.
Мені здається, що ми вже більше ніколи не побачимось.
nightdawn
Любить - значит прощать. И чем сильнее это чувство, тем больше мы способны и готовы простить. Даже измену, даже предательство.
Моя проблема в том, что я могу любить только одну. Даже если она будет резать меня на куски - я прощу ей все, просто взглянув в ее глаза.
8
news
саммеру 13 лет сегодня
4
privet
Привет. Поговорите со мной
4
domlavand
Дорогой дневник, так сказать. Пишу всё это в полпервого ночи. Под храп соседки. Пора задуматься о бирушах.
Как всё это напоминает мне тюрьму. Только что выходить на улицу можно.
Здесь очень много украинцев. Сегодня вечером ко мне подошла одна женщина. Она сказала, что из Беларуси. И рассказала мне свою историю. Я видела, как у неё руки тряслись, она еле сдерживалась, чтобы не заплакать. А потом она рассказала, что её здесь гнобит одна женщина (которая убирает здесь и отвечает за порядок, у меня с ней тоже были тёрки) за её национальность. Эта женщина - украинка.
Я вспомнила, как моя соседка, которая спрашивала про наше отношение к войне, сказала, что вообще не в курсе ничего про Беларусь, она новости не читает. Сейчас вспоминаю и такие разные чувства.
Каждый раз вспоминаю тюрьму, эмиграцию, в каком говне я была. Но, видимо, я ещё не достаточно выкачалась. Видимо я недостаточно ненавижу себя, чтобы меня полюбили эти украинки. Я не знаю, что я должна была по их мнению сделать.
2
domlavand
Попрощалась с Ренатой и её очаровательной дочкой Лизой.
На балконе мы дули мыльные пузыри, пили вино и много-много разговаривали.
А вчера немецкие линии меня окончательно решили убедить, что Германия - это не мое. Из-за поезда, который, оказывается, не ходил, я опоздала на автобус до Варшавы. В итоге я еду сегодня. Ещё один день рядышком с Димой.
Странные чувства. Ночью плакать хотелось, что оставляю Диму не знаю, на сколько. А сегодня уже думаю, что это новое место, где я буду чувствовать себя по-другому. Там много беларусов. А в субботу я вообще встречаюсь с Женечкой. Может всё пойдёт у меня также, как в Киеве. И послевкусие от Варшавы будет тоже не самые приятные.
Я не знаю. И очень страшно.
2
vostok
Я всё чаще думаю о том, что эта неделя — последняя, которую я тут проведу. В любом случае, к третьему числу всё будет ясно наполовину, а к следующему воскресенью — окончательно

Ещё я думаю о том, что каждый раз, умирая во сне — я умираю по-настоящему, но просыпаюсь тут и мозг дорисовывает за меня воспоминания о «моей» жизни
В общем, у меня планомерно течёт колпак и вместо того, чтобы спать, я думаю о том, что же оставить в прощальной записке

А ещё не очень понимаю, надо ли мне ехать в среду к стоматологу. Зачем лечить зубы, если скоро можно будет не лечить ничего и никогда?
6
vostok
Хочу, чтобы мне и дальше было так же легко, как и в 2020
2
vostok
Так странно для меня, вновь любить человека до беспамятства, и осознавать, что моя любовь абсолютно не нужна. Я почти ничего не ем, похудел на три с лишним килограмма, и вообще не знаю, где черпать силы к жизни. Я катился в эту яму давно и уже почти достиг дна, но не знаю, как мне оттолкнуться
Я не справлюсь и я не вывезу
8
MondayMorning
Сьогодні знов з нічого істерично розридалась. Вже таке було пару разів. А стається це через те, що різко згадую 24 лютого. Згадую свої емоції. Виходить, то шо, травма?

А після схопила така злість на цих паскуд, росіян, які ВЗАГАЛІ не з цієї планети.
2
Illuminated
А сколько граней у тебя?
2