В п'ятницю почала спілкуватися виключно українською мовою.

До цього з початку повномасштабної війни поступово переходила на українську письмово: переписувалася нею спочатку з однією, двома, трьома людьми, а потім вже з усіма і кожним. В цей же час морально готувалася до неминучого етапу усного переходу на державну. Подумки ще місяць назад вирішила, що хочу цього. Правду кажуть, що якщо у людини є намір, і він щирий, правельний, то їй ніби всесвіт допомагає в виконанні. З кожного доступного живого і неживого джерела приходила мотивація у вигляді різного відео, музики, книг, які ще більше мене мотивували.

Тут зроблю відступ, пояснюючи, що все своє життя спілкувалася на суржику. Мій край це колиска україно-російського суржика, і я в ній колисаюся скільки себе пам'ятаю. Був період, коли в старших класах здебільшого завдяки впливу закоханості, почала спілкуватися російською. З часом ця ще не сформована в мені нова мова розвивалася, і вже в минулому році я зі здивуванням помітила, що думаю на російській, неконтрольовано переходжу у спілкуванні на неї на цілі фрази, речення, пояснення, говорю зі сторонніми людьми на роботі, шуткую, поглинаю кіно, серіали, книги, пісні, стендап та ігри, тусуюсь на російських сайтах. Письмово також простіше та якось ніби природніше здавалося писати на російській. Слова самі лилися, настільки здавалося це правельним. Зараз розумію, що російська мова дала мені лояльність до російської культури, проте, не фанатичної симпатії до неї. Російська переросла в звичку, рефлекс, і в деякій мірі почала фігурувати як основна в свідомості.

Війна змінила це, і не тільки. Жаль, що довелося пережити багато страхів та жити в фоновому очікуванні їх повтору щоб нарешті зрозуміти важливі речі. Важливі не тільки для мене. Мовне питання мало виникнути в цьому контексті рано чи пізно, і не змусило себе довго чекати.

На даний період часу я свідомо абстрагуюся від російської культури наскільки це можливо. Ціль - дати свідомості можливість звикнути та прийняти українську як базову, думати українською. Для цього в ютубі - україномовні канали та блогери, україномовний контент, фільми, серіали, книги, летсплеї, аніме, музика українською. Хочу заповнити простір навколо себе цікавим україномовним контентом, і поки що мені це успішно вдається. До того ж, це чудово заповнює думки, розвиває, додає нові простори пізнання замість частого споглядання новин про війну.

Оточення на мій усний перехід зреагувало адекватно, спокійно. Звичайно, що є певна доля здивування, але більшість звикла, підтримує, навіть ніяковіє. Приємно, що коли я з кимось говорю, то співрозмовник іноді також спілкується українською. Є певна мовна скутість у висловленні думок, помилки, слова-паразити, русизми, говорю повільніше, продумуючи та певним чином перекладаючи в голові фрази та слова, але це очікувані труднощі. Я не задаюся питанням нащо це роблю, не сумніваюся в своєму намірі, і відчуваю, що роблю правельно, а це найголовніше.

багато разів поривалася щось сюди написати.
про відчуття провини.
про злість та роздратування.
про думки.
мільйони думок.
про те, як далі жити те життя.
про втрати. про війну, розруху та постійний біль.
про застуду і декілька днів ну дуже поганого самопочуття.
про хлопчика з роботи та наш обмін музикою та фільмами.
про тебе звичайно.
про те, що не знаю, як нам бути далі та що мені з тобою робити.

варто почати шукати психолога.
сьогодні криє більше, ніж завжди.

Как люди могут быть счастливы?

К. вчера набухался, нарушил коменданский чай и его полиция остановила пьяным за рулём.

И всё это в реалиях войны.

Плюс он мне врал, что работает, а сам бухал.
На звонки перед комендантским часом не отвечал. Или говорил, что уже едет.
Полиция сказала, что оформит документы и отпустят его домой.
В итоге он пропал, вернулся в 3 часа ночи, а его начальники искали его по городу, но так и не нашли.
В итоге пришел в 3 часа ночи, грязный, лыка не вяжет…

Я не знаю, что делать сейчас.
Ищу работу по месту, чтобы быстро съехать, но идти в "Аврору" продавцом явно не собираюсь.

Запасной план - выезд за границу.
Пока в плане реализации. Ищу работы.
Очень страшно вместе с кошкой ехать в неизведанное, тем более, почти без денег.

кров у жилах має бути пам'яттю про загиблих,
щоб не забували про них ні на мить.
це мені особливо болить.

не плакати на кожній вулиці рідного міста дуже важко.
бо ти все ще можеш по ним іти.
завдяки усім цим втратам,
які ніколи не можна буде повернути назад.

Простите заранее за ванильщину.

Но я не была без отношений с 16 лет. Я все время перепрыгивала от парня к парню. С последним отношения длились почти 4 года.

И вот, признание, он перегорел и больше не может меня вывозить.

Мне очень больно, хоть и есть понимание, что все к лучшему. Мы правда были слишком разные, он правда не тот, кто мне нужен. Я его очень люблю и расстались мы на положительной ноте, но мы не подходим друг к другу и не готовы делать что-то ради этого. Точнее он больше не готов.

Я не знаю, как себя чувствовать, с одной стороны свобода, с другой стороны дикая боль и тревога.

Я знаю, что переживу. Это первые мы расставания без утешителя под боком. Мне очень плохо.

Надо учиться жить для себя. Я свободна, теперь можно делать ню фотки со всеми фотографами города пхпхп)

Те, кто рассказывает, что ненависть украинцев не оправдана и нас просто сталкивают лбами - походу, не выкупают, что здесь вообще происходит.

Вчора ввечері я вперше з початку війни була сама під час повітряної тривоги. Виключила всюди світло та всілась в колідорі. Понти для приєзжих, так би мовити, бо якщо прилетить - мій триповерховий будинок складеться.
Та поки сиділа на тій підлозі - в голові грала "Вова, їбаш їх, блять".

Ще з повернення. Картопля під мийкою так проросла, що могла вже отримати карту киянина. А капуста у холодильнику вирішила, що цвіль по стінках його прикрасить.
Тим не менш, як же вдома добре!

Не дано мне об крыши разбиться весенним дождём.
Не дано по асфальту разлиться лужами днём.
Не дано мне ручьями стекать по весенней траве.
Быть дождём только в мечтах мне, и нет у меня сердца.

(кто узнал откуда press F to pay respect)

Вже другий день я не можу відійти від новини про те що в росії виготовляють навозне мило

Українці мають право не толерувати російську мову